кваІдея ескізу на цьогорічну «Срібну мрію» зародилася десь у підсвідомості, але все ніяк не хотіла вийти на поверхню. Ви ж знаєте це відчуття, коли ідея «свербить» десь образами, спогадами, асоціаціями, а ти все ніяк не можеш її ухопити?.. Ось і я точно знала, про що хочу розповісти, що зобразити, що для мене означає прикраса — але не могла зібрати все це в ескіз. Аж до вчорашнього вечора, коли ми з дітьми влаштували собі вечір кіно й дивилися «Мулан» 1998 року. Улюблений мультфільм мого дитинства (скільки разів я його передивлялася!)

І ось у мультфільмі звучить фраза:

«Квітка, яка зросла в негодах, є найбільш унікальною та прекрасною з усіх.»
~ Імператор, Мулан

Ця одна фраза, ніби хтось клацнув вимикач у голові, зібрала мій образ до купи.

Весна 2023 року. Обстріли. Знеструмлення. Мережа «лежить». Я вже «дуже» вагітна — щодня ходжу до жіночої консультації слухати серцебиття доні, бо вона замоталася в пуповину й не хоче розмотуватися. Лікарі уважно стежать, аби, якщо стан погіршиться, вчасно втрутитися. Сморід і гул генераторів — світло вимикають погодинно й не завжди за графіком, на вулиці холодно, хоч вже майже середина весни. Стоять тролейбуси, понуривши свої «ріжки» (без світла й їм сумно, бідолахам), у маршрутки навіть не намагаюся влізти. Я йду пішки — повільно, як черепаха, злюся на виродків, слухаю аудіокниги або гарні пісні, і часто скорочую шлях через парк.

У парку відпочиваю: сідаю на лавочку, годую білок, слухаю тишу й збираю сили, аби йти далі. Іноді плачу (гормони ж! а ще — бахи-бабахи десь поруч), і завжди розмовляю з донькою, прошу її не боятися, бути сильною. Кажу, що мама поруч, завжди буде поруч.

І от одного дня, коли знову «лежить» мережа й я йду пішки додому, в тому ж парку помічаю маленьке дерево магнолії. Його посадили подалі від головних алей. Воно таке «худеньке», низеньке, але стоїть собі горде, зав’язало бутони, не гнеться під весняно-лютим вітром — і ніби шепоче: все буде добре. І я стою, як та дурненька, дивлюсь на дерево — і сльози самі котяться. І я даю собі обіцянку: нас не зламати. Не обірвати наші бутони. Не знищити красу, яку ми несемо в собі…

Відтоді щоразу ходжу через парк (навіть коли можна під’їхати додому), бо чекаю, коли магнолія розквітне. У тому році не встигла — народила раніше. А от наступної весни побачила квітучу магнолію вже разом із донькою.

Готуючи ескіз з магнолією у головній ролі, я дуже здивувалася, дізнавшись, що це одне з найстаріших квітучих дерев на землі. І вразило мене, що магнолія — символ життя, весни, гармонії й вічності. А ще виявилося, що ім’я «Мулан» (той самий мультфільм, який ми дивилися в мить мого «просвітлення») у перекладі з китайської — означає «магнолія». Я обожнюю такі збіги, коли щось із минулого переплітається з символами — і творить сьогодення.



Опис ескізу:

Кабошон 16 мм
Його «оплітають» гілочки магнолії, листочки виступають закріпками.
Дві великі квітки магнолії та один ще не розкритий бутон не дуже обʼємні, обʼєм робить оксидування, фактура, легкі вигини пелюсток. 
Також є три маленькі каменя 4 або 5 мм

Вушка дві штуки (позаду однієї і другої квітки по типу як у Мандрагори) аби можна було змінювати спосіб носіння, або взагалі носити як брошку, продівши булаву. 

Квадратне зображення для модуля:

Дякую за увагу ❤️