Першого березня я мала летіти до Чікаго.
Був план, квитки на літак, готель, валіза та приємне нетерпіння.
Та почалася подорож зовсім не так, як було заплановано.
 
Я намагалася перейти кордон тричі, різними шляхами. Не буду зараз розповідати сумних подорожніх історій, їх написано уже тисячі. Згадаю лише слова допомоги та підтримки, почуті в дорозі.
“Є ще один поїзд на Польщу, не знаємо куди саме, але він великий, вам пощастило“ - волонтер на Львівському вокзалі.
“Мррр-мррр, няв, мррррр“ – сіамський котик в тому самому поїзді без пункту призначення. Прийшов і ліг на мої черевики.
“Всіх заберемо, точно, не хвилюйтесь“ – польські волонтери.
“Ви вільні їхати куди захочете, але якщо не знаєте, куди, то краще до Любліна“ – охоронець в польському інтерсіті.
“Звичайно, у нас є гаряча кава“ - волонтерка на вокзалі у Варшаві опівночі.
“Я сам не з Варшави, вибачте. Але зараз знайдемо вашу адресу“ – польський поліцейський.
“Що тепер робити? Як що - летіти до Чікаго! “ – митник в аеропорту.
“Ох, якби ж ви трохи раніше прилетіли, дуже співчуваю. Welcome to Illinois. Good luck!” – американський прикордонник.
“Welcome to Texas!” – дещо згодом. Бо маршрут змінився знову.
І ще одне, дуже цінне: “You are covered.”
 
Як би там не було, до Чікаго я дісталась. І одну з ознак Windy City я хочу зберегти як теплий спогад та, якщо пощастить, срібний скарб. І разом з тим - розширити колекцію срібних міст Орінго :)
 
Cloud Gate – Хмарні Ворота, або по-домашньому the Bean – Квасолинка.
Це сталева скульптура, вона має дзеркальну поверхню, в якій відображається все навколо, набуваючи дивовижних форм.
Синє небо, хмарочоси, яскраві вечірні вогні, численні туристи :)

Така гарна вночі.
 
А неяскравим днем, відбиваючи хмарне небо та сірі вулиці, вона просто... зникає. Неймовірно – така велика, помітна конструкція вбирає в себе навколишній простір та стає непомітною. Щойно була тут. Та де ж вона? Треба придивитись. Ось же.
 
Зазирнути під квасолину обов’язково. Відображення відображень примножуються та створюють справжній магічний портал. Скільки складної математики знадобилось, щоб створити це диво – навіть не уявляю.
 
Я би хотіла мати на згадку маленьку ручну Квасолинку, об’ємну фігурку. Крутити її в руках, натирати до блиску та крутити знову.
Вона б мала контур хмарочосів з одного боку, а з другого – хмарку та відбиток лапки. Чому лапки? Тому що неможливо не доторкнутись до дзеркальної поверхні :)
 

Але фігурка, мабуть, дещо не формат, тому пропоную універсальний підвіс-брошку з потаємним вушком.

 Ескіз для голосування:
 
Підвіс-брошка з застібкою та потаємним вушком.
Розмір 20*30 мм. Об’ємна, опукла форма, рельєфні орнаменти гарно буде підкреслити оксидуванням.
Хмарку можна заховати на звороті :)
 
А якщо додати сережки, то можна зробити їх асиметричними, показавши і хмарку, і лапку і будівлі.
Також можливий експеримент з матовим покриттям для однієї із сережок.

 
Передаю привіт сіамському котикові та всім котобіженцям. Тримаймося!