Ласкаво прошу до Літературної Вітальні! Сьогодні в межах кінотижня в "Орінго" пропоную згадати кінофільми, що були створені за книгами українських письменників.

"Вавилон ХХ"

Напевно, найкраще українське кіно за книгою - це екранізація "Лебединої зграї" Василя Земляка. Роман написаний в дусі магічного реалізму: тут в образі села Вавилон втілене український регіон Побужжя (береги Бугу) й його історію за часів колективізації. Філософічність роману, його гротесковість й неймовірна фантасмагоричність обмальовують не лише події, а й другий план, міжрядковий смисл твору. Для нас важливий уже не скільки сюжет твору (здебільшого, звісно, обгрунтований необхідністю вписатися в лекала соцреалізму), а сам спосіб письма, вималювання ледь не достоєвської галереї образів з народу. Кожен персонаж, навіть епізодичний, говорить тут своїм голосом і має свій характер.

Над сценарієм фільму Василь Земляк працював разом з режисером Іваном Миколайчуком, що й зіграв головну роль філософа Фабіана. Кіно вийшло1979 року і вражає художністю, образністю й операторською роботою. Це режисерський дебют Миколайчука. Жанр фільму творці самі визначили як "народна романтична бувальщина". Сама би я назвала його кінопритчею. З роману викинули всю колективізацію й класову боротьбу, від чого роман тільки виграв: сконцентрувавшись на ліричному й внутрішньому, Миколайчук якнайповніше зміг реалізувати задум Земляка. При його піснях, танцях, народних сварках, фільм не скочується в розвеселу шароварщину, лишаючись справжнім і по-інтелектуальному витонченим. Щиро раджу подивитися його як мистецький витвір, а не звичне для нас кіно на вечір.

"Дике поле"

Екранізація "Ворошиловграду" Жадана - не перша зйомка за книгами Сергія. Але, певно, найуспішніша на теперішній час. Повний метр про захоплення донбаської заправки знімали на батьківщині Жадана, у Старобільську. Сценарій переписувався разів тринадцять, а акторських проб для фільму відбулося кілька тисяч. Зрештою, обрали Олексія Горбунова на роль пастора і Олега Москаленка на роль Германа. Сергій Жадан і режисер Ярослав Лодигін домовилися, що фільм і книга - це різні твори, і тому вони не будуть зводити їх до одного знаменника і прагнути ідеальної відповідності. Адже твір екранний і словесний - це дві реальності.

ВВС Україна та Європейский банк реконструкції та розвитку у 2014 році оголосили "Ворошиловград" Книгою десятиліття ВВС. Роман має швейцарську премію Jan Michalski Prize, а в рік публікації став книгою року. Авторська присвята - "історії українського рейдерства". Власне, це те, що лишається основою фільму - рейдерське захоплення бензозаправки, сімейного бізнесу Германа, який повернувся додому, на Донбас. У стрічку свідомо включили російську мову та суржик, не для колориту - просто саме так розмовляють звичайні українці, різними мовами та їхньою сумішшю. Саме за це фільм багато засуджували. Критики відгукувались про фільм по-різному: називали посереднім, суперечливим, колоритним, з потужною операторською роботою. Зрештою, не подивитеся - не складете думки. А дивитися варто хоча б для того, щоб розуміти, в якому напрямку розвивається сучасний український кінематограф. А він, на щастя, розвивається.

"Сторожова застава"

Цей фільм називають першим українським фентезі. Вийшов він у 2017 році, а повість Володимира Рутківського "Сторожова застава", на якій базується кіно, була написана в 1989 році, а опублікована 1991-го в журналі "Однокласник". На територію Київської Русі, в 1097 рік потрапляє звичайний український п'ятикласник. Він знайомиться з русичами, що живуть на межі з половцями й змушені захищати свою землю. На нього чекають небезпечні та захопливі пригоди... У 2012 році для видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Рутківський переробив повість, додавши до неї нових героїв та деякі нові події. Саме ця редакція стала основою кінопроекту.

Над сценарієм працювали Сашко Дерманський, дитячий письменник, та сценарист Ярослав Войцешек. Знімали історію в Карпатах, на Житомирщині та навіть на київській Троєщині, де побудували Сторожову заставу. В результаті вийшов веселий та легкий фільм про "попаданця", не без кліше, але й не без хисту знятий. Сімейне та дитяче кіно завжди популярне, особливо якщо випустити його в прокат під шкільні канікули  Права на прокат були продані закордон - "Сторожову заставу" показували у Франції, Індії, Білорусі, Молдові, Китаї. Не дуже пишний список, але треба з чогось та починати. Критика сприйняла фільм стримано, що не дивно: створити повністю оригінальний фільм на таку тему складно. Автор повісті зазначив, що задоволений вибором акторов та їхньою грою. Глядачі ж засудили занадто вихолощену мову сценарію, але їм припав до душі його гумор: "Стріла в лоб так стріла в лоб!". Зрештою, сімейне, дитяче кіно теж з'являється - і окрема приємність, що окрім комедій для чистої розваги режисери й сценаристи намагаються вдатися до чогось більшого, ніж оголення і залучення суперзірок. А де ж брати ідеї, як не у вітчизняної літератури?..

Долучайтеся в обговорення - які українські екранізації вам до вподоби?

І до нових зустрічей в Літературній вітальні Орінго!