За часів до книгодрукування кожна книжка була унікальною за визначенням: жоден писар не міг створити два абсолютно однакових кодекси. І все ж у цю епоху деякі книги були «унікальними серед унікальних».
За часів, коли створення книги було справжнім мистецтвом і вимагало величезної праці, книга була не просто джерелом інформації, а дорогоцінним артефактом (причому часто «дорогоцінним» у прямому сенсі цього слова: книги прикрашали сріблом, золотом і камінням, і вони могли коштувати цілий статок). Як і більшість коштовностей, книги часто створювалися на замовлення.
Однією з таких «дизайнерських» книг став « Розкішний часослов герцога Беррійського». Навіть якщо ви нічого не чули про неї, то абсолютно точно бачили мініатюри, що прикрашають її. Стиль « Розкішного часослова» не сплутати ні з чим: яскраві, соковиті фарби, витончені фігури, які, немов у театрі, розігрують сцени полювання, жнив, прогулянки лісом і навіть розпалювання печі; і, звісно, яскраво-блакитне небо, що ледве не яскравіше за справжнє. Ці мініатюри міцно асоціюються з Високим Середньовіччям на межі Ренесансу. Вони неймовірно вдало ілюструють епоху, в якій знаходилося місце і строкатості, і куртуазності, і театральності, і вірі в Бога, і інтересу до зірок і планет...
Різдво в замку герцога Жана Беррійського; серйозний чоловік праворуч, у блакитній мантії та хутряній шапці - сам герцог
Власне, це молитовник. У ньому містяться тексти молитов із вказівками, в який час їх слід читати. Але з ілюстрацій можна зрозуміти, що інтереси і ілюстраторів, і самого замовника, герцога Жана Беррійського, явно виходили за рамки релігії. Тут і сцени з різних пір року, і знаки зодіаку, і план Риму, і навіть зображення «анатомічної людини» і сузір'їв, що на неї впливають. Досить незвично для книги благочестивого змісту... Утім, незвично в книзі не тільки це.
Ще одна особливість часослова - те, що він дуже, говорячи сучасною мовою, персоналізований. В ілюстраціях майстерно заховані деталі, так чи інакше пов'язані з біографією герцога: наприклад, сцена полювання на одній з мініатюр розгортається в дубовому гаю - і це не просто гай, а ліс навколо замку Венсен, де народився герцог.
Мініатюра «Грудень», полювання на кабана у Венсенському лісі; на задньому плані - сам замок Венсен
А на чудовій мініатюрі «Анатомічна людина» в самому кутку можна побачити монограму VE. Вважається, що це перші літери девізу герцога - «En Vous». Але є думка, що це ініціали таємничої прекрасної дами: герцог брав участь у Столітній війні, побував у полоні в англійців і там, за легендою, закохався в якусь даму, пам'ять про яку зберіг на багато років після війни. До речі, точнісінько такі самі ініціали можна відшукати і на інших мініатюрах, якщо уважно дивитися.
«Анатомічна людина»: в обох нижніх кутах мініатюри можна побачити монограми
Друга книга настільки незвичайна, що навіть її опис звучить неймовірно: «Божественна комедія» Данте з ілюстраціями Сандро Боттічеллі! Чи можливо, щоб у створенні одного артефакту брали участь одразу два генії? Виявляється, можливо!
Ілюстрація до «Раю»
Незвичайності додає те, що це... строго кажучи, не книга взагалі. Це набір малюнків срібним олівцем і чотири кольорових зображення, які мали додаватися до рукопису Данте. Ось тільки і рукопис, і ілюстрації збереглися у вигляді окремих сторінок. За яких обставин книжка розпалася на сторінки, незрозуміло, проте ці сторінки кілька століть мандрували всією Європою: вони побували і в колекції королеви Христини Шведської, і в бібліотеці герцога Гамільтона, і навіть у Ватикані - допоки наприкінці XX століття їх не було зібрано докупи (принаймні ті, що вдалося виявити). Цікаво, що деякі малюнки Боттічеллі досі перебувають у колекції Ватикану, і серед них... «Карта Пекла»!
Та сама «Карта Пекла». Цікаво, що саме її Боттічеллі вважав за потрібне довести до кінця 
Цікаво й те, що ілюстрації при цьому теж були не ілюстраціями у повному сенсі слова. Це були ескізи до гравюр! «Божественну комедію» планувалося надрукувати, і Боттічеллі взявся робити для поеми гравюри. Кілька ескізів він довів до кінця, але потім з незрозумілих причин закинув роботу, і більша частина малюнків залишилася в стані чернеток. Є думка, що Боттічеллі так і не зміг пристосуватися до технічної новинки - друкарського пресу і створити ілюстрації, придатні для друку. Втім, йому в будь-якому разі можна було не закінчувати чернетки - зараз, через 600 років, вони вважаються безумовними шедеврами навіть у такому вигляді.
В Орінго, як відомо, люблять книжки. А чи зустрічалися вам незвичайні, «ексклюзивні» книжки?
