Як проявляється любов до життя? Відповісти на це питання можна по-різному: від нестримного гедонізму і демонстративної байдужості до смерті в дусі «Декамерона» до відверто моторошних і на перший погляд відразливих речей в дусі знаменитого оповідання Джека Лондона «Жага до життя».

«Жага до життя» (в оригіналі Love of Life) – одна з найвідоміших оповідань Джека Лондона і одна з найбільш... незвичайних інтерпретацій любові до життя. Ті, хто читав оповідання і повісті Лондона, знають, що його захоплювали теми зіткнення людини і природи, стійкості, впертості і протистояння долі. А ще – що Лондон любить натуралізм в описах, причому часом навіть занадто сильно. У вищезгаданому оповіданні всі ці теми і особливості поєдналися, взаємно підсилили одна одну – і народився текст, котрий важко забути, якщо ви прочитали його хоча б раз.

Цікаво й те, що сюжету в оповіданні майже немає, принаймні переказати його важко. Протягом усієї історії головний герой, старатель, який заблукав у лісах Аляски, намагається з цих самих лісів вибратися, але це геть непросто: у нього пошкоджена нога, яку нічим перев'язати, він залишився без запасів їжі, до всього іншого його починає переслідувати вовк, такий же хворий і виснажений, як і він сам. Проте старатель не залишає надії вибратися з лісу, а вовк – повечеряти старателем...

На протистоянні двох однаково впертих істот і побудована більша частина історії – сувора, нещадна і брутальна, як і саме життя на Алясці часів Джека Лондона (а він з цим життям був добре знайомий і знав, про що писав).

На фото: сережки «Жага до життя»

Що ж незвичайного в цьому оповіданні? Якщо говорити відверто, на перший погляд вона може здатися типовою брутальною літературою для брутальних чоловіків, які якщо і купують якісь книги, то тільки заради подібних історій. До речі, чи знаєте ви, що саме Лондон став одним з перших так званих комерційних письменників, які укладали контракт з журналами і друкувалися на регулярній основі? Уявіть собі, який талант потрібно мати, щоб журнальні оповідання для розваги читачів стали класикою високої літератури...

«Жага до життя» теж може справити враження комерційного оповідання, наповненого натуралізмом якраз в дусі суворої аляскинської публіки. Однак в ньому закладена дуже незвичайна ідея, над якою, мабуть, мало хто по-справжньому замислювався.

На фото: сережки «Жага до життя»

До кінця свого виснажливого шляху головний герой, по суті, втрачає всі людські риси: його одяг зношується, він доходить до крайнього виснаження і навіть починає ловити і їсти сиру рибу, немов дикий звір. Однак ця історія про виживання має щасливий кінець: герой отримує перемогу над природою, та чи не завдяки тому, що на якийсь час переходить у ніби тваринний стан – його розум і сприйняття відключаються, віддаючи контроль інстинктам? Це породжує суперечливу ситуацію: часом, щоб вижити, людині потрібно... на якийсь час перестати бути людиною?

Подібні питання і колізії – не рідкість для Лондона, який, схоже, в цілому не дуже довіряв цивілізованому світові, віддаючи перевагу природі – в ній тебе можуть з'їсти, але точно не ошукають (принаймні, полінезійський цикл, де в дію вступають люди, у автора ще моторошніший). Але (пригадаємо класичне питання зі школи) чого нас може навчити ця історія? Можливо, тому, що людська природа в нас втрачається не так вже й легко – і навіть впавши в сплячку, здатна вижити і відновитися, якщо дати їй шанс. 

Ольга Орінго