Звичай ставити ялинку у помешканнях прийшов до нас із Європи через Московську імперію за часів Петра І. Ще у прадавні часи і єгиптяни, і римляни, і племена, що жили на території сучасної Німеччини, поклонялися вічнозеленому дереву. Та, незважаючи на те, що українці давно дерева наділили глибокою символічністю, прижилася ялинка у нас не зразу. Можливо, через те, що її було нав’язано владою ще й разом із перенесенням дати святкування Нового року. Бо ж до цього церковне Новоліття святкували 14 вересня (прислів’я «Курчат рахують восени» стосується якраз підрахунку прибутків саме в Новий рік – 14 вересня).

Проте через певний час зелена красуня стала бажаною гостею у наших оселях поруч із Дідухом, Мареною та Гільцем - заквітчаним весільним деревцем – що були символами Світового дерева, в якому поєднувалися світи живих і мертвих. А згодом ялинка чи сосна залишилися єдиними атрибутами, бо всі решту символічні дерева загубилися у плині часу. За повір’ями, у гілках ялини жили духи роду, які охороняли оселю, родину, рід, а завжди зелені гілки були символом перемоги життя над смертю. І для того, аби потішити родинних охоронців, ялину прибирали яскравими іграшками, задобряли солодощами та блискітками. Символ світового дерева — це образ втіленої родючості, символ Матері-Берегині. Бо ж Дерево життя – це в першу чергу Дерево роду, а його продовжувачкою є саме жінка. На весіллі молоду символізує Гільце (вільце) — молоде деревце, або гілка, найчастіше з сосни чи вишні.

Отож, цьогоріч ми спробуємо повернути нашій ялинці її сакральне значення, прикрасити її символічними іграшками, які потішать і задобрять духів роду, щоб увесь наступний рік все задумане вдавалося, а в сім’ї, родині, державі панував мир, спокій і гармонія.

І найкращою прикрасою стане новорічна іграшка-підвіс «Тайное».  Саме мішковина – грубе полотно, що служило і для верхнього одягу, і для господарських нужд, було «упаковкою», сховком для приданого – святкові сорочки, дорогі хустки акуратно складалися і зашивалися у мішковину. Все, що треба було зберегти чи приховати, в’язали у вузлики і замикали в скрині чи підвішували до сволоку. У нашу  новорічну прикрасу можна також замотати щось цікаве, незвичне та таємне, що потім буде сюрпризом для діток)))

Отже, беремо мішковину, вирізаємо із неї квадрати різного розміру. Для того, аби іграшка набула яскравого вигляду, фарбуємо тканину. У мене - це, звичайно ж, улюблений колір - колір оксидованого срібла:

Потім кладемо всередину велику солодку таємницю. Або ж запашну мандариново-яблучну, омріяну іграшкову чи будь-яку іншу не менш загадкову "начинку". Звязуємо і робимо петельку, щоб почепити на гілку. І, звичайно ж камінь - красивий, таємничий, самобутній, обов’язково з душею!!!

Але ж наша ялиночка має бути сакральною, із давньою історією, вона повинна задобрити духів нашого роду, правда ж? А що є прадавнішим і таємничішим за народження людини і виготовлення полотна - матеріалу, яким зустрічали людину у світі зразу ж із материнського лона і яким провожали в останню дорогу?

Саме процес створення полотна вимагав від людини цілорічної праці – від початку року аж до його завершення. З того моменту, коли зорана нива засівалася насінням конопель чи льону (обов’язково це мали робити чоловіки, адже водночас засівання ниви було символом продовження життя, моделлю сімейних стосунків, де нива – образ родючої жінки). Діти навесні відганяли від молодого посіву вороння, граючись поміж нивами в свої дитячі ігри, роблячи на межах «секретики». Потім дозрілі льон або коноплі вибирали, молотили, слали на лузі, тріпали. Дівчата під час тріпання льону розпускали коси, щоб і льон, і коси були густі і шовкові. А згодом микали, вичісували, пряли, ткали! Стільки праці і душі було вкладено у виготовлення тканини, стільки пісень наспівано, стільки поту пролито, що полотно шанувалося і береглося. Після того, як сорочка зношувалася, з неї робили іграшки діткам. Саме з материної сорочки немовлятам крутили янголят – їх завданням було оберігати малят, поки мати робила всю нескінченну роботу, а ще заспокоювати їх, бо пахли неньчиним духом, теплом і молоком. Часом у шматину із сорочки замотували м’якуш хліба, тоді маля могло смоктати його як пустушку. А старшим дітками робили ляльки-мотанки – для захисту і для гри. В основі обрядових мотанок був хрест - на ному гріпилися голова і руки, на обличчі  ляльки теж намотували хрест із ниток – як давній солярний знак. А от ляльки необрядові, побутові - для гри, моталися нашвидкуруч, але теж  за певними правилами – всі матеріали рвалися (зі старим полотном це було легко), перемотувалися червоними нитками певну кількість разів, вузликів завжди мало бути непарне число.

То ж лялька-мотанка - повногруда (бо саме груди вважалися символом жіночого здоров’я, сили, продовження роду) пишнотіла, із мішком достатку і добра за плечима - саме та іграшка, яка допоможе прикрасити наше вічнозелене деревце.

Беремо прямокутники тканин (на жаль, мусимо різати, адже тканина нова, незношена, її не розірвеш, але всі нитки рвемо) - світле полотно беремо для голови ("кукли"), картате - для грудей і спідниці та хустки. Горішок, який обмотаємо ватою чи клоччям, буде у нас головою, недарма ж він схожий на череп із мозком.

Голову відділяємо-перемотуємо червоною ниткою, що символізуватиме коралі. Недарма ж гарна дівка могла мати до 21 разка намиста!!! А ще цікаво, що разок  намиста дівчинці щороку на день народження чи день ангела дарував хресний. Дівчина, якій минав 21 рік вважалася "старою дівкою" - вона "перебирала" всі допустимі норми намиста)))

Аналогічно робимо груди (як правило, для них брали клоччя чи вовну). Груди повинні бути меншими від голови, але не маленькими, бо ж пам*ятаємо - то символ достатку і здоров*я!

У мішок ляльці-мотанці кладемо солодощі і насіння - щоб у домі добро не переводилося. Можна також покласти запашні трави.

Справжня берегиня зі справжнім мішечком - "Тайное"! І з каменем, який визирає з мішечка й обіцяє нам відкрити щось цікаве і таємниче!

Поки що ось така новорічна композиція - іграшки очікують великої ялинки))) І трохи вільного часу та натхнення, аби їх стало більше.