Давним-давно, майже вісім століть тому, у маленькому британському містечку, за часів боротьби за престол, смути і війни, один майстер вирішив звести прекрасний собор...

Історія майстра і його мрії лежить у зав'язці масштабного роману «Стовпи Землі». Як у випадку з будь-яким талановитим і складним твором, не так просто сказати, про що роман: зі зовнішньої сторони – про англійську епоху міжцарства і громадянських воєн початку XII століття, про зіткнення різних політичних груп, спроби простих людей підлаштуватися під обставини, і, звісно ж, про будівництво собору. Але якщо придивитися уважніше, то один за одним виникнуть нові сенси: це роман про мистецтво і красу, і про те, що навіть вони, на жаль, не завжди здатні подолати жахіття світу; про чесноти та гріхи; про те, що навіть найкраща людина часом здатна на огидні речі (що особливо важко сприймати, коли вже встиг прив'язатися до якогось із персонажів )...

Цей величний – прямо як готичний собор – роман створений Кеном Фоллеттом, британським письменником родом з Уельсу. Фоллетт довгий час був відомий англомовним читачам як автор шпигунських трилерів, дуже популярних у Британії. Але трилери Фоллетт писав переважно як розважальне хобі, а ось «Стовпи Землі» створював уже більш серйозно – книга виросла зі щирого захоплення та любові. За словами самого Фоллетта, вміщеними в передмову до роману, він виріс у пуританській родині, де містицизму не було місця, а церковну естетику вважали шкідливою надмірністю. Тому готичною архітектурою і середньовічними соборами він зацікавився, так би мовити, з почуття протиріччя. Це і стало основною причиною, через яку він вибрав будівництво собору як сюжетний стрижень роману.

На фото: підвіс "Роуз"

Місце дії, маленьке англійське містечко Кінгсбрідж, повністю вигадане. Однак Фоллетт прописав його з неймовірною ретельністю. Навіть місце розташування містечка – приблизно там же, де розташоване сучасне місто Мальборо, – вибрано не випадково: звідти можна було без особливих зусиль дістатися до Вінчестера, Глостера і Солсбері – міст, що славляться своїми чудовими соборами. Собор Кінгсбріджа в романі – свого роду квінтесенція всіх трьох.

Важливий елемент сюжету – те, що собор зводиться довго, майже тридцять років. За ці роки встигає відбутися безліч подій, життя в містечку повністю змінюється, змінюється навіть сама Англія; мабуть, не буде великим спойлером те, що громадянська війна встигає закінчитися, і трон займає Генріх II Плантагенет. Змінюються епохи і королі, і лише собор залишається вічним... безумовно, це дуже виразний художній хід, але чому ж на зведення собору пішло стільки часу? Відповідь дає в передмові сам Фоллетт: по-перше, будівництво собору повинно було кимось фінансуватися, наприклад, багатим аристократом або монастирем. Якщо ж гроші у спонсора з якихось причин закінчувалися, то будівництво зупинялося до кращих часів. По-друге, будівництво гальмували постійні війни та набіги, тож за часів дії роману тридцять років – це не так уже й багато. Тож у цього дивного факту є цілком практичні пояснення. Однак те, що королі приходять і йдуть, а собори залишаються – чиста правда.

На фото: каблучка "Роуз"

«Стовпи Землі» – перша частина серії «Кінгсбрідж», масштабних і яскравих історичних романів, що охоплюють майже всю історію Англії, від перших Плантагенетів до Промислової революції та наполеонівських воєн. Захоплене прийняття першого роману надихнуло Фоллетта писати далі. Він каже, що не розраховував на успіх «Стовпів...», оскільки був переконаний, що така специфічна тема і не найпопулярніша історична епоха не приваблять багато читачів. Він навіть не уявляв собі, наскільки помилявся – роман не просто набув популярності, він став бестселером. За ним було знято міні-серіал, поставлено кілька мюзиклів, створено комп'ютерну гру і настільну гру. Ось це дійсно визнання. 

«Стовпи Землі» нещодавно вийшли й у нас у видавництві РМ – з чудовим оформленням і перекладом, чого вартий тільки величний портал собору на обкладинці... Тепер до цього вражаючого роману можете долучитися й українські читачі. Роман вийшов як перша книжка серії, отже, варто очікувати й наступних – а оскільки цей томик можна використовувати і як засіб самозахисту, то читатися він буде не швидко: якраз і продовження перекладуть.

Якщо вдуматися, у будівництва соборів і створення ювелірних прикрас можна побачити дещо спільне: обидві ці справи вимагають найтоншого розрахунку і безроздільної уваги. Герой роману, будівельник Том, свого часу зробив для себе відкриття: «стіни собору мають бути не просто гарними – вони мають бути досконалими, тому що собор будували для Бога, а ще тому, що ця будівля була такою величезною, що найменший нахил стін, найнезначніше відхилення від ідеально рівних ліній могли послабити конструкцію і призвести до трагічного результату». Ювелірні прикраси створюють для радості й естетичної насолоди – щоб вони були не тільки красивими, а й зручними, й наповненими сенсом, майстру доведеться чимало потрудитися. Випадкові, недбалі дії неприпустимі в жодній із цих справ. Чудово ілюструє цю ідею колекція «Роуз», присвячена якраз середньовічним соборам.

Поглянувши на каблучки і підвіси колекції, можна помітити щось дуже знайоме... Асоціації вас не обманюють: цю колекцію створювали під враженням від готичної архітектури і вікон-троянд середньовічних соборів. Срібні візерунки перегукуються з кам'яними; немов різьблене мереживо кам'яних вікон, візерунки на прикрасах сходяться до центру – до блискучого каменю. Троянда тут – не просто красивий мотив, хоча самого поняття «просто красивий» у Середні віки і бути не могло. Зовнішня краса була прямо пов'язана з внутрішніми чеснотами; що гарне – те правильне, чисте, благородне. Ще Умберто Еко зазначив, що середньовічна естетика була естетикою пропорцій: для неї була важлива гармонія, рівновага і баланс найдрібніших деталей. Ідеально симетрична, гармонійна готична «троянда» була видимим втіленням цієї ідеї. 

На фото: підвіс і сережки "Роуз"

Ця сама точність і вивіреність збережена й в прикрасах «Роуз». Каблучка і підвіси відсилають до вікон-«троянд», в обрисах сережок легко розгледіти стрілчасті вікна соборів, а всього одного каменю достатньо, щоб уява домалювала цілий кольоровий вітраж. І яким би темним не було Середньовіччя, саме воно подарувало нам важливе знання: і у найтемніші часи світло ранкового сонця, що проникає в чисте і гарне вікно, радує душу і проганяє зло. 

Ольга Орінго