Краса природи надихає краще за все - милується, тішиться душа і на деякий час навіть виринаєш з темряви... Природа навколо жива: її душа розквітла мальовничими фарбами, по її артеріях тече нестримна бурхлива кров - вода, вона говорить до нас різними голосами, обіймає пухнастими хмаринками безкрайнього блакитного неба, наповнює відчуттям гармонії та спокою, і хоче лише одного, щоб настав МИР!

Іноді життя саме підказує шлях... Сьогодні він привів до спілкування з братами нашими меншими, а ще до знайомства з одним малюком


 

Відкриваючи вранці очі, серце намагається вихопити з навколишнього знайомі обриси: десь серед полів, що готуються прийняти до свого лона нове зерно, проторена тропа, що веде до маленьких будиночків і наче серед них вдалечині може примаритися знайомий до болю дах...









та розум не хоче полону ілюзії, тож погляд фокусується краще і ти розумієш, що то все лише примара...

Відчуття невимовної туги за рідним містом, знайомими вулицями, домівкою, де пройшло дитинство, де живуть близькі для тебе люди, власним рідним куточком крає душу щоденно.







Линеш до них своїм серцем, намагаючись відчути як воно там... Розум же вперто стоїть на кордоні...
З неба сипле білий сніг, накриваючи своєю пеленою все навкруги, і навіть серце застигає на мить від його прохолоди, уповільнюючи свій ритм.







З височини дивиться на мене безкрає небо  і жене своїх пухнастих вісників, що сьогодні без втоми засівають чорну землю. Мої очі прикуті до нього, намагаючись роздивитися якийсь знак... Вітер, заплутуючись в гіллястих кронах, виє зі мною в унісон...






Та раптом, все достеменно змінюється: на зміну важким сірим, випливають білокрилі вісники, що підсвічені теплим світом сонця, а небо вдалині вже виблискує неймовірною блакиттю, розкриваючи свої безмежні обійми.








Здається, що й поле, наче оживає, посміхається до нього і тягнуться вгору тонкі паростки молодої трави, а смарагдові острови моху нагадують про те, що скоро весна.








Природа не завмирає, попри все, що відбувається навкруги, вона готується до свого оновлення, збирається з силами, щоб пробудитися від довгого сну, набравши свіжого повітря вдихнути навкруги, щоб розпочати циклічні зміни...



і на душі наче теж стає легше, а очі знову шукають щось казкове зовсім поруч... І я повертаюсь до маленького міста, що прихистило мене на час, адже любляче серце вміє чекати...