Добробату Харкова присвячується.

Жити життя - це виявилось чи не найскладнішим зараз. Складніше, ніж звикнути до сирен, вибухів, битого скла, пожеж, рознесених вщент будівель, двох стін і сумних новин зі стрічки телеграму.
Але ми живемо. Ми прокидаємось вранці від уявних або реальних вибухів – як пощастить (підійміть  руку ті, кому ті вибухи ще не снились), дякуємо за ще один новий день, але вже не світові, а нашим хлопцям й дівчатам, які нас боронять. Робимо роботу, прибираємо та лагодимо зруйноване, донатимо, саджаємо квіти, милуємось красою міста та парків, пишемо, читаємо, спілкуємось з друзями і п’ємо каву вранці. Хтось в чужій країні рахує дні та години до повернення додому, бо стан тимчасовості вже нестерпний, хтось там вже не рахує ці дні , це їх вибір. Змінились плани та мрії, вщент розлетілась на друзки колишня система цінностей, але життя як найдорожчий дар, це є незмінним.
А ще є вікна. В будинку навпроти вони вилетіли з 10 по 16 поверх ще в 22-му. Саме так, вибухова хвиля вона по своїм законам фізики живе, поверхи нижче вціліли. Найбільш шкода 16 поверх – вони там зробили собі панорамні вікна з видом на захід сонця. Тепер там вже три роки панорамне дсп. Але все зміниться. І зараз біля того дсп в іншій кімнаті час від часу вже горить ввечері світло – то хтось повернувся, чи приїхав навідати.
Взагалі вікна ввечері – то життя. В час блекауту  видно як хтось блукає по кімнатам з ліхтариком, десь горять свічки, а в одній квартирі таке яскраве світло, що дуже хочеться піти та спитати, де вони брали ту лампу. А потім світло повертають – будинок за будинком, вулиця за вулицею. Освітлених вікон стає все більше і вони світяться допізна, бо треба ж все переробити поки світло дали.
Їх майже не було в 22-му, тих вогників в будинках ввечері, навіть без світломаскування. А  зараз все більше й більше. Хтось повертається, хтось перебрався з більш небезпечних місць. Те світло в вікнах будинків ввечері – то і є життя, яке ми живемо тут і зараз. Воно різне: яскраве і не дуже, романтичне, одноманітне чи відчайдушне, але кожне – неповторне.
Так само , як унікальним і неповторним є центральний камінець-кабошон в каблучці.  З одного боку від цього освітленого вікна маленьке, закрите дсп (то тимчасово), а з іншого – теж невелике віконечко, але скло в ньому вже відновили (можливо, воно має бути ажурним, дійсно прозорим). Шинка або рівненька та гладенька, або по структурі подібна до сережок Плани (таки собі панельні або цегляні стіни будинку). Розмір каблучки 19 - 19.5.
..

Дякую за ідею Puschai.

"А, взагалі, я б цю каблучку присвятила б волонтерці Добробату Олі Скоровій, яка з командою виїздила на всі прильоти в Харкові і закривала вибиті шибки OSB. Квадратні кілометри вибитих вікон було зашито її командою. От кому тема вікон надблизька!"

Дякую Добробату, погоджуюсь і приєднуюсь.