Здавалося б, це такий звичний образ, коли говорять про поєднання непоєднуваного. Вода і вогонь, вогонь і вода. Хто сильніший, хто потужніший, невідомо, і вони все сперечаються і пирскають парою поміж собою… Але тим цікавіше спостерігати, як звичні метафори виходить по-новому обіграти у мистецтві.

У японській поезії ренґа є образ міфічного водоспаду, що падає у божествений вулкан. Звісно, що ані вулкан не можна загасити навічно, ані водоспад ніколи не припинить текти… І це вважають певною ітерацією міфу про вічний двигун. Водоспад і вулкан утворюють пару, пара — хмари, хмари випадають дощем над людськими землями знову, і знову, і знову. Вода і вогонь разом дають життя. Так і має бути, так і задумали мудрі боги. Та і що таке дощ? Електричні спалахи блискавки, що проривають тканину хмар, дозволяючи воді пролитися. Знову та сама легенда, але тепер у суто реальному втіленні. А від легенд і міфів, озброївшись фізикою, людству було недалеко і до парової машини, що змінила хід історії.

Мені подобається думати, що ці елементи не вороги, а скоріше дві величності, яким тісно поруч, але тим не менше, вони мусять знайти спосіб співіснувати. Індійці кажуть, що коли Агні, бог вогню, зустрів богиню Гангу, то здійнявся аж до небес. Та не щоб її висушити — а щоб побачити свої червонясті відблиски, відобразившись у гладі священної річки. Вогонь без води сліпий, вода без вогню холодна… 

Якщо авторку ескіза ​​Марію Павлівну (Midnight_cat) надихнув мультфільм, то ювелірів, які його втілювали, абсолютно точно надихала можливість погратися у фактури. Я уже уявляю, як довго можна гладити каблучку пальчиками, вивчаючи звивини і заглибини… Рішення з комбінованим покриттям, звісно, підказав сам сенс прикраси: поєднати тепло і прохолоду, яскравість та стриманість. Окрема моя Орінго-любов, яку я не втомлююся підкреслювати, це кастомізація — і тут ви дійсно можете чарувати власні чари, бо на межі вогню і води у вас може виникнути свій елемент такого кольору і сяяння, якого схочете. А можна використовувати прикрасу як індикатор настрою або навіть захисну зброю: носити «вогнем» чи «водою» до себе чи, відповідно, від себе.

До речі, а чому первинні часточки ми називаємо елементами? Етимологія каже, що це перші три літери другого рядочку латинського алфавіту: L, M, N. Елементи могли би бути «абецетами», наприклад, але колись якомусь давньому вченому, ще за тих часів, коли вчені були трохи магами, трохи жерцями, трохи алхіміками і трохи поетами, схотілося взяти саме ці літери. Отже, «елементарно», у якомусь сенсі, це настільки просто, що сенс зменшується від цілого філософського трактату до однієї літери. Підхід настільки ж зручний, наскільки і непростий: сприйняти мистецтво (і навіть його створити!) завжди простіше, ніж зрозуміти і переказати.

Для мене ця каблучка — про сонце, що сідає в море на горизонті. Про підземні струмки, що нагріті гарячим ядром і випорскують гейзерами. Про звичайнісіньку собі грубку, де на дровах гріється ціла балія гарячої води на дитяче купання. Мені завжди здавалося, що найцікавіше у мистецтві відбувається саме на зіткненні, на межі, і ось тепер маю ще один доказ цьому. Каблучку «Елементарно», що вже чекає на вас у каталозі Орінго, хочеться наділити власними значеннями, і це саме те, що правильно і потрібно робити із знаними — вічними — символами. Привласнювати, ототожнювати з чимось персональним, ніби вписуючи власну історію поруч з легендами і міфами, на яких стоїть земля.

Бо так працює мистецтво — воно дає простір і сили. Тож хай буде просторо і потужно, гармонійно і, зрештою, елементарно.

Анастасія Орінго