Якою може бути історія про психічну хворобу? Напевно, про клініки, галюцинації, пігулки і покалічений розум, про щось страшне, дивне і відразливе. Але що, якщо історія про хворобу виявиться зовсім іншою?

Що, якщо ця історія покаже нам дещо оптимістичне? Наприклад, захопливі книжки, геніальні відкриття і сімейне щастя? Якщо вона буде не тільки страшною (на жаль, без цього ніяк), а й барвистою, авантюрною, героїчною? Скажете, що такого не може бути? А от і може! У цій статті зібрано три найяскравіші такі історії.

У цих історій різні герої: психолог, математик, правознавець. Різний час дії: від 1940-х рр. до початку 2000-х. Різна суть: комусь вдалося подолати хворобу, а хтось зумів досягти повноцінного життя разом з нею. А об'єднує ці історії лише одне слово: шизофренія.

Шизофренію називають "королевою психіатрії" і, на жаль, є, недарма. Назва цієї хвороби походить від грецького слова "розкол", проте з горезвісним "роздвоєнням особистості" шизофренія не має нічого спільного. Особистість справді "розколюється", але не на кілька менших особистостей, а на "складові частини": розум, емоції, пам'ять тощо. Зв'язки між елементами людського "я" втрачаються, особистість немов розсипається на частини. Це жахливе відчуття, порівняно з яким навіть галюцинації не такі вже й страшні. При цьому, всупереч поширеному переконанню, інтелект і самосвідомість людини залишаються неушкодженими. Людина прекрасно розуміє, що її розум розпадається, але нічого не може з цим вдіяти...

Ніхто не знає, звідки приходить ця страшна "королева", що її викликає, і як її вигнати. Однак знаходяться люди, які кидають їй виклик!

Героїня першої історії: Арнгільд Лаувенг, норвезька вчена, психолог і письменниця. Арнгільд людина майже легендарна: вона зуміла не просто кинути виклик своїй хворобі, а й перемогти її! Чим не історія про лицаря і дракона? За винятком, хіба що, того, що "лицареві" Арнгільд було лише шістнадцять, а боротьба з "драконом" тривала цілих одинадцять років... 

Взагалі-то в дитинстві Арнгільд мріяла стати балериною. Але в результаті стала психологом і цілком задоволена своїм вибором. На її думку, шизофренія - це крайній, тілесний вираз серйозного розладу в душі. Коли всередині у людини скупчуються нерозв'язні протиріччя, одного чудового дня вони переплавляються у хворобу, як у самої Арнгільд. Розкол у душі - важка, нестерпна штука, а хворобливі симптоми, як не дивно - спроба перекинути через нього міст. Міст, звісно, кривий, хиткий і небезпечний, але який є. І основне завдання терапії, на думку Арнгільд, не руйнувати міст, а зростити розкол.

Арнгільд не тільки практикуючий психолог і вчена, а й прекрасна письменниця. Свій досвід життя і подолання хвороби вона описала у двох книжках: "Завтра я завжди бувала левом" і "Марний як троянда". Ці книжки водночас серйозні й ґрунтовні - і захопливі та навіть трохи казкові. Так, у казках часом трапляються жахливі дракони (і їх там чимало), але головне, що наприкінці лицар усе ж таки перемагає.

Другий герой: Джон Форбс Неш, геніальний американський математик, Нобелівський лауреат, викладач у Прінстоні та справжня математична легенда XX століття. Джон Неш відомий своїми розробками в теорії ігор, внеском у теоретичну економіку та величезною кількістю математичних відкриттів. А ще тим, що все своє життя прожив із шизофренією. 

Цікаво, що в юності Неш не любив математику і вважав її жахливо нудною. Шкільні оцінки у нього були абсолютно страшні. Але в 14 років йому випадково попалася книга Еріка Т. Белла "Творці математики". Неш так вразився, що прочитав її запоєм, а трохи пізніше з її допомогою самостійно довів малу теорему Ферма. Ну, просто тому, що це кумедно... У 1947 році Неш вступив до Прінстонського університету з твердим наміром займатися математикою далі. Викладач на попередньому місці навчання написав йому максимально короткий рекомендаційний лист. У листі була всього одна фраза: "Він - геній математики".

У Прінстоні Неш захоплюється теорією ігор, розробляє власні методики, пише дисертацію... У цей самий час знайомиться зі студенткою Алісією Лард, його майбутньою дружиною і коханням на все життя. Здавалося б, що все йде добре: у Неша є кохана дружина, улюблена справа, визнання... Але 1959 року (принаймні, за спогадами самого Неша) щось починає йти не так.

Неш у своїй автобіографії пише, що все почалося з втрати ним раціонального мислення. Мислити розумно ставало дедалі важче. Зв'язні логічні ланцюжки почали витіснятися хаотичними потоками думок. Хаос поглинув усе, за винятком несподівано математичних здібностей: навіть у найтемніші часи Неш залишався здібним до математики. Потім прийшла параноя, потім галюцинації... Нешу здавалося, що за ним стежать, він став панічно боятися людей у червоних краватках, проводив цілі дні за незрозумілими розрахунками. На той момент він уже був успішним ученим і викладачем, але колеги почали помічати дивацтва... Алісія тривалий час підтримувала чоловіка, дбала про нього, але чим далі, тим більше Неш її лякав. Незабаром вона не витримала і пішла, забравши маленького сина. Неш залишився один.

Однак він вирішив не здаватися. За допомогою колег він знайшов лікаря і почав лікування. Але ліки тієї епохи мали масу побічних ефектів. Одним із них було притуплення розуму і згасання математичних здібностей. Для Неша це було нестерпно... Але він хотів повернути Алісію, тому прийняв рішення. Він взявся послідовно і свідомо відкидати галюцинації та марення, розвиваючи раціональне мислення. Це здається неймовірним, проте це правда! Неш не вилікувався, галюцинації не полишили його, але він свідомо обрав не звертати на них увагу. Сила волі та розуму дозволила йому здобути перемогу.

До речі, за історією Неша й Алісії 2003 року було знято прекрасний фільм "Ігри розуму". У ньому біографію вченого дещо скорочено, проте передано дуже вірно.

Третя героїня: Елен Сакс, американська вчена, правознавиця та правозахисниця. Елен Сакс - есеїстка, письменниця, дослідниця і неймовірно харизматична особистість із почуттям гумору. Вона живе з шизофренією з восьми років. Хвороба застала її в не найвдалішу епоху: у 1960-70-ті рр., приблизно тоді ж, коли й Неша. Можете собі уявити, які в ті часи були способи лікування... Елен, утім, не мала бажання здаватися хворобі. Вона вивчилася в школі, вступила до університету на юридичний факультет і навіть робила чималі успіхи. Однак періодично в неї траплялися напади. Після нападів її відправляли в клініку, абсолютно моторошне місце, здатне зруйнувати розум навіть здоровій людині. Елен виходила з клініки і знову бралася за навчання. Так повторювалося багато разів, і хто завгодно б втратив останнє бажання вчитися і взагалі жити. Але тільки не Елен.

Вона випробувала на собі всілякі способи лікування, безліч процедур і лікарських схем, пережила і відторгнення, і презирство. Але щоразу улюблена справа повертала її до життя. Вона завжди трималася за науку, наука допомагала їй зберегти розум і не провалитися в хворобу остаточно. А ще їй неабияк допомагала здорова самоіронія. Почитайте її мемуари "Не тримає серцевина": так, там є страшні моменти, але є й веселі, кумедні, іронічні. (Чого тільки вартий опис того, як Елен вчилася курити!). 

Наразі Елен Сакс - відома активістка і правозахисниця. Вона опікується правами людей із ментальними розладами та вивчає хворобу як соціальне явище. На думку Елен, хвороба сама по собі важке випробування, але точно не перешкода для насиченого та цікавого життя. Головне знайти щось, що триматиме: улюблену справу, кохання, переконання, що завгодно. І тоді навіть хвороба виявиться безсилою.

Женя Орінго