Після того, як перше видання «Маленького Принца» побачило світ у 1943 році, книга провела у переліку бестселлерів всього тиждень.

Читачі вагались, для кого була написана казкова історія — для дорослих чи для дітей. Видавці з Reynal & Hitchcock не поспішали вносити ясність, граючи настроями публіки. А та в свою чергу очікувала побачити мужнього автора минулого хіта продажів — збірки мемуарів «Військовий льотчик», а не сентиментального оповідача історії про космічного хлопчика.

Екзюпері так і не дізнався ані про низькі рейтинги книги в Америці, а ні про те, що згодом книга була видана у рідній Франції, майже через рік після трагічної загибелі письменника. Текст почали сприймати в дечому як пророчий, помічаючи між рядків приховану самотність життя автора. Так неквапливо, потроху Принц знаходить свою аудиторію. Сьогодні ми розуміємо, що були всі підстави, чому ця книга мала перевершити всі інші на планеті за продажами. В своєму есе 1937 року Екзюпері писав, що суттєве залишається невидимим, але ми напружуємо очі в пошуках посланця, який міг би його доставити. І ось цим посланцем для наступних поколінь став він сам.

Зараз складно сказати, якою була б доля ще однієї особливої книги, якби життя Антуана де Сент-Екзюпері не обірвалось передчасно. «Цитадель» так і залишається незакінченим твором, але це не применшує її чарівної сили. Слова з її сторінок й досі продовжують литися живильним потоком, хоча ні — радше плинуть неспішним караваном в безмежній пустелі. Їхніми слухачами залишаються бархани й вітер та ті нечисельні подорожні, що опинились тут в пошуках відповідей.

Сьогодні ми зібрали разом цінні дороговкази — слова та малюнки з цих двох творів Екзюпері. Для нього вони завжди були мовою розуміння з оточенням і мінливим світом. Потім додали дрібку щирості срібла і краплю сподівань, що вірний шлях обов’язково знайдеться.

Наталія Орінго