Його обриси видніються з мого вікна... кожного ранку, осяяний лагідними проміннями вранішнього сонця чи омитий дощовими краплинами, він заплутує вітер у височенних кронах столітніх дерев та гомінко надсилає привітання з новим днем. Я ж своєю чергою теж надсилаю йому вітання подумки, чекаю на нашу нову зустріч, бо знаю, що він змінюється щодня та вже готовий розпростерти зелені обійми назустріч.
Коли ж припадає нагода, одразу вирушаю в дорогу, прихопивши свого допитливого мандрівника та срібних компаньйонів. Десь на півдорозі, помічаємо сіру чаплю, яка супроводжує нас до лісу, а потім зникає в гущині. Нас огортає ароматом лісових квітів, що кожного разу має свої особливі секретні нотки, та бадьорою прохолодою.
Ліс вже весь вбрався в зелень, а підлісок виборює дорогу до сонця.
Під ногами сріблиться висока трава, що перемежовуються строкатими квітчастими візерунками. Дивують та радують своїми розмірами цьогорічні кульбаби, що більше схожі вже на айстри.
Звідусіль доноситься дзвінкий щебет та рівномірне гудіння невтомних трудівників: джмелів та бджіл.
Обережно ступаєш по незвіданих стежках, бо то тут, то там в затінку неспішно мандрують равлики.
Нахиляєшся, дивуєшся кожній квітці, зупиняєшся біля височенних сосен, що бачили чимало на своєму віку, вглядаєшся в безкраю блакитну височінь крізь розлогі крони дубів, акацій, кленів, осік...
і хоча б на деякий час забуваєшся, зрікаєшся самих темних думок та смутку, налаштовуючи внутрішній камертон...
Та все ж згодом повертаєшся назад, трохи "підлатаний" доброзичливим могутнім лікарем, що без скальпеля, анестезії та голок, лікує змучене серце й душу. Вкотре дякую йому за все й знаю, що повернусь знов. А він огортає на прощання тендітними обіймами молодої листви, пронизливою піснею лісового жайворонка і чекає на нову зустріч, бо знає і відчуває набагато більше без слів...