Сучасні технології, що не кажи, допомогли людству чимало просунутися на шляху взаєморозуміння. У нас є електронні словники, автоперекладачі, програми для озвучування тексту... Навіть подумати страшно, як раніше люди справлялися без усього цього! А, до речі, справді - як?
Уявіть, що ви - моряк, який приплив на торговому кораблі в невідомі землі. Місцеві жителі розмовляють абсолютно незрозумілою вам мовою, зовсім іншою та екзотичною. Щоправда, ні часу, ні можливості вчити її у вас немає - корабель під ваше навчання підлаштовуватися не збирається. На дворі століття так XVII-XIX, автоперекладачів не винайшли. І при всьому цьому вам потрібно якось розмовляти з місцевими мешканцями. Що робити? Відомо, що - вдатися до старої, доброї мови жестів, гримас і найпростіших слів. Повільно і погано, але з місцевими ви один одного зрозумієте. А якщо пощастить - ще й нову мову винайдете...
Так, саме таким шляхом і з'являлися піджини. Коли у двох груп людей з дуже несхожими одна на одну мовами виникає потреба спілкуватися, а часу або можливості на вивчення мов немає, доводиться користуватися свого роду сумішшю. Частину слів у неї запозичують з однієї мови, частину - з іншої, граматика взагалі зникає, а мова для надійності супроводжується численними жестами. Виходить дуже примітивна система спілкування, яку навіть мовою назвати якось ніяково: без граматики, з кількома десятками слів, проста як колода - зате зручна для спілкування в конкретних ситуаціях, наприклад, під час торгівлі. Ось це і є піджин. Навіть сама назва цього явища натякає на його походження: pidgin - це китайська вимова англійського слова business, власне, з англо-китайського піджину двохсотлітньої давнини це слово і виникло. (Дехто, щоправда, стверджує, ніби воно походить від англійського pigeon, "голуб", але це просто випадкове співзвуччя).
До речі, дуже важливий момент: щоб вийшов повноцінний піджин, потрібно, щоб обидві мови були абсолютно різними і одна для одної незрозумілими. Наприклад, англійська та китайська. Якщо мови взаємно зрозумілі хоча б на якусь частину, то це вже не піджин. Ні, зрозуміло, у взаємно зрозумілих мов може розвинутися якийсь спільний говір, але працювати він буде вже інакше і називатиметься не "піджин", а "койне".
Найпершим піджином в історії вважається сабір. Він з'явився дуже давно: хтось каже, що в XIV столітті, хтось - що в XV, а дехто стверджує, що і зовсім в XI! Як би там не було, сабір - офіційно найстаріший піджин, що зародився на берегах Середземного моря. А навколо Середземного моря хто тільки не живе: і італійці, і греки, і турки, а якщо море перетнути на південь - бербери й араби. Усі ці народи один з одним спілкувалися, торгували, часом воювали; найактивніше займалися усім перерахованим венеційці, чия мова і лягла в основу сабіра, подарувавши йому граматику і навіть ім'я: "sabir" походить від латинського (а пізніше і венеціанського) дієслова "sapere" - "знати".
Карта Середземномор'я XIV століття
За багато століть свого існування сабір ввібрав у себе слова і вирази з усіх мов Середземномор'я: грецької, турецької, окситанської, арабської, берберської і став настільки екзотичним, наскільки це взагалі можливо. Однак у XIX столітті він поступово зійшов нанівець і остаточно зникнув... А шкода, адже в неї були всі можливості перетворитися на справжню - і вельми красиву - мову.
Утім, деяким піджинам це успішно вдається. Найпромовистіший приклад - мова ток-пісін, колишній піджин на основі англійської мови, якою розмовляють у Папуа-Новій Гвінеї. Невеличка довідка: саме в Папуа-Новій Гвінеї питання спільної мови особливо актуальне. На відносно маленькому острові Нова Гвінея налічується близько 1000 мов! Помилки немає, зайвих нулів теж, ба більше, дослідники досі періодично знаходять там нові мови. Більшість із них не взаємозрозумілі, сусіди з двох розташованих поруч сіл можуть спілкуватися хіба що жестами. Дуже довгий час нічого схожого на спільну мову в Новій Гвінеї не було. Поки не підвернулися англійці.
Зрозуміло, відкривши цілий новий острів, англійці його негайно колонізували. Після довгих років колонізації і, нарешті, відходу європейців з острова місцеві жителі виявили, що "імпортованою" мовою можна непогано спілкуватися - причому практично всім остров'янам! Англійську знали майже всі, і несподівано вона стала спільною мовою для всієї Нової Гвінеї! Щоправда... не зовсім англійською, насправді. Місцеві мови від неї все-таки дуже сильно відрізнялися і пристосовували вимову до своїх правил, через що англійська втратила приблизно половину звуків, зате наповнилася безліччю місцевих запозичень.
До речі, як ви думаєте, звідки ток-пісін отримав свою назву? Насправді, це два англійських слова: talk - "говорити" і pidgin - "піджин"! Як бачите, самі жителі Нової Гвінеї спочатку сприймали ток-пісін саме як піджин, не більше того. Але після відходу англійців виявилося, що це настільки зручний спосіб взаємного спілкування, що ток-пісін почав швидко розвиватися, нарощувати словниковий запас і граматику, і вже до двадцятого століття перетворився на справжнісіньку мову. Щоправда, дуже дивну, особливо для англомовної людини. Наприклад, "жінка" цією мовою буде meri - від англійського імені "Мері"! А hevi - "проблема", від англійського heavy, "важкий" (буквально "тяжкість"). Ток-пісін має дивний вигляд, проте цією мовою пишуть книжки, виступають на телебаченні та виголошують промови в парламенті. Як бачите, піджин може далеко піти!
Піджин, на перший погляд, явище досить-таки примітивне і не дуже естетичне. На піджині не напишеш вірш, не поговориш про життя - у ньому існують тільки прості й нагальні теми. З іншого боку, піджин - явище неймовірно цікаве. Це сплавлення мов, які, здавалося б, непоєднувані зовсім, неможлива лінгвістична алхімія. І з неї, цілком можливо, може вирости щось дивовижне...
Женя Орінго
