Продовжую розповідь про підвіс «Слони та баобаби». Перша частина вийшла дуже розлога, бо хотілося нагадати про мою найулюбленішу казку і збудувати якомога міцніший фундамент історії. 

Писала й виправляла текст прем’єри декілька днів, бо тема для дорослих досить складна: одна справа відчувати щось, і зовсім інша – пояснювати… І скажу одразу: якщо ви не читали «Маленького принца» чи казкова повість не справила на вас раніше якогось особливого враження, то краще до знайомства зі «Слонами та баобабами» переглянути весь текст. Від уважного читання або від прослуховування аудіоверсії в мене щоразу ніби щось відбувається в серці, ніби з нього сколюють шар криги та дають можливість вільно битися в грудях. 

А ще при перечитуванні відкриваються нові моменти, на які раніше не звертала уваги, і за дивними казковими деталями стає видно, наскільки вплетена розповідь Екзюпері у всесвітню історію людяності. 

Ось часточка початку розповіді, від неї й продовжу розгортати ідею:

Отже, маємо історію про дев’ять акробатично налаштованих слонів, три міцних баобаба, схожих на капусту, маленьку планету та людину. Також в цьому просторі знаходяться зірки, ящик, сокира і космічні хвилі. Здається, нікого не забула?

Маленька планета маленької людини летить у безмежному космосі.

На ній можна розмістити дуже багато слонів, бо слони – то наші переконання, внутрішні засади, на яких тримається світ людини. Планета, хоча й маленька, витримає безліч слонів, навіть якщо їм доведеться ставати у піраміди. А ще слони – це противага баобабам, які тягнуть людину в різні боки. 

Бачила версію, що баобаби у казці уособлюють фашизм та країни, які розривали планету на шматки у вирі війни. Можливо, так і було, та усі великі катастрофи відбуваються за принципом фрактала: кожен з нас з великою часткою реалістичності відображає суспільство в цілому, як у фракталі найменша часточка повторює загальні сутність та форму. Тому срібні баобаби – це ті потужні почуття та бажання, які намагаються потайки вкоренитися в душі людини, а потім розібрати її на шматки. 

На перехресті переконань та почуттів, засад і бажань, стримування й розширювання і балансує людина. Кожна маленька людина на своїй маленькій планеті змінює велику планету та вирішує її долю, коли тримає баланс та ретельно працює. Ось такий стислий переказ срібної історії підвіса «Слони та баобаби».

А що взагалі уособлюють слони? 

Зазвичай слон вважається втіленням розуму і мудрості. Сучасні вчені вважають, що слон — одна з найрозумніших тварин на Землі, яка вміє вирішувати задачі, створювати й використовувати для роботи інструменти з різних матеріалів і навіть впізнавати себе в дзеркалі. Також цим істотам приписують великодушність і милосердя — що теж правда: слони дуже альтруїстичні і завжди готові прийти на допомогу родичу, який потрапив у біду, а інколи і людині. А ще слони вважаються втіленням... грації та витонченості! Так-так, і це теж правда! Той, хто придумав вираз «слон у посудній крамниці», явно нічого не знав про слонів — вони вміють ходити обережно й безшумно, а їхні ступні майже так само чутливі, як і людські руки. 

Також додам, що до слонів у Екзюпері була якась особлива приязнь: не лише в «Маленькому принці», а й в дорослій казці «Цитадель» слони пробігають не один раз. А скільки разів слони пробігають на сторінках Орінго, можна втомитися рахувати… 
 

Дивовижно співзвучно настрою Екзюпері сприймав слонів Григорій Сковорода. У філософському трактаті «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру» він своєю рукою перемалював зображення слона зі збірника Symbola et Emblemata, виданого 1705 р. в Амстердамі, та описав так: Слон із піднятим хоботом вітає вранішнє сонце. Раніше подейкували, що слони мають звичай збиратися разом на світанку і дивитися на схід. Шукаючи себе всередині себе, людина скеровує всю свою увагу до найсвітлішого в собі, до своєї вищої Божої природи.

Хоча баобаби не менш екзотичні та дивовижні, аніж слони, тлумачі «Маленького принца», їм присудили роль зла у творі. Що тут зробиш, зазвичай люди читають літери й слова, а не образ в цілому. Мені потужні баобаби не видаються зловісними тільки тому, що їх треба стерегтися. Багато чого навколо нас потребує уваги, а ще більше такого небезпечного ховається всередині людини… 

У Африці баобаб величають Деревом життя, бо він є потужним символом стійкості та витривалості. Дерево зі справжнім українським характером! 

Баобаби завжди перемагають у боротьбі за існування. Під час тривалої посухи баобаб вміє швидко скидати своє листя, аби вберегти дорогоцінну вологу, тоді його крона нагадує коріння. Якщо дерево раптом впаде на землю, то почне рости лежачи, відпускаючи бічні корені. А якщо трапляється пожежа, то через високий вміст води баобаб не загоряється, потім тільки скидає обгорілу кору та відрощує нову. Живуть баобаби дуже довго й вмирають не так, як інші дерева: поступово зсідаються, ніби дуже старі люди, стають меншими… і зникають. 

До речі, баобаб має в Україні дуже харизматичних та усім нам відомих родичів. Він теж походить з родини мальвових (Malvales), просто на максималках. Отож коли на маминому ґанку розквітнуть мальви, поставтеся до них з повагою та обережністю. 

Те, що на підвісі баобаби вийшли дуже схожі на капусту, то це тому, що Екзюпері їх такими створив — одночасно грізними й милими:

«Я добув із кишені свої малюнки, маленький принц поглянув на них і засміявся.

— Баобаби в тебе схожі на капустини...

— О! А я так пишався своїми баобабами!

— А в лиса твого вуха... наче роги! I які довгі!

I він знову засміявся.

— Ти несправедливий, хлопче. Я ж ніколи нічого не вмів малювати, хіба що удава в натурі і в розрізі.

— Ні, дарма,— заспокоїв він мене.— Діти й так знають»

(«Маленький принц», розділ XXV)

Тож нащо людині сокира в руці, коли такі особливі баобаби вже панують в усій красі на його планеті?  

Хіба можна щось удіяти, коли з одного боку вишикувалися слони обов’язків, а з іншого боку сплели міцні корені баобаби прагнень, які вже нікуди не подінуться?

Сокира не завжди символізує зброю, хоча багато культур визнають в ній інструмент для захисту й наступу. Сокира — це влада й самовладання, сила та майстерність. За допомогою сокири можна збудувати затишну хатинку всередині баобаба, можна скульптуру з сухої гілки витесати, а можна й відрубати щось зайве, те, що заважає летіти з птахами…

Незамінна річ, з якого боку не поглянь. І якби пілоту довелося скриньку для баранця не малювати, а робити в реальному житті, без корисного й гострого інструмента справа б не склалася. 

Скринька…

Це була та сама скринька — житло для баранця, який мав фільтрувати флору на планеті, та нібито трохи спізнився з поїданням бур’янів. Але кожному з нас потрібен поруч друг, нехай мовчазний та чотирилапий, але живий. Друг, з яким ти можеш усе обговорити, а він буде слухати й кивати головою у потрібних місцях. І мене дуже тішить, що з довгої подорожі принц повернувся на свою планету не самотнім. 

В нас залишився останній розділ, і я зможу нарешті відпустити підвіс «Слони та баобаби» у подорож великим світом. 

Питання: навіщо я його зробила? Якщо дивитися під кутом правильного ведення справ та розрахунків, я впорола дурню та неправильно розпорядилася ресурсами. Складні рефлексії на казку для дітей — це не комерційний проект… 

Але навіть найкраща з казок потроху припадає пилом, забуваються голоси пілота й Маленького принца, та залишаються в обігу тільки цитати про відповідальність за приручених, зіркість серця та приведення в порядок планети. Чому це було сказано, що за лапками цитат…  Хіба ж є у дорослих людей час на перечитування казок?

Антуан де Сент-Екзюпері писав не моральний кодекс чи обов’язковий статут, він тільки дав слово собі, маленькому хлопчику, який так і не зміг здобути броню дорослості та прожити життя «правильно». І хоча він не побачив всепланетного успіху своєї казки та завершення світової війни, кожне слово було націлене в майбутнє, до сердець тих, хто розмовляє з трояндами і зірками. 

Нічого не розумію у сучасному світі, де творчість та краса мають лише якось виживати між вибухами, агресією, негараздами та закидонами всесвітньо-ненормальних дідів. І від цього буває так сумно, що захід сонця не рятує.

Та коли я знову беруся до роботи і уявляю срібний подзвін радості та спогадів, який тільки й вмію творити, усі важливі дорослі справи відскакують подалі від моєї маленької планети, бо нема в них наді мною ніякої влади. 

Поки я дописувала цей текст, у цей дивний чмалений світ прийшов маленький хлопчик: 4 квітня народився мій молодший онук. І тепер до усього того, що мене тримає, додалося велике бажання колись прочитати йому вголос свою улюблену казку про Маленького принца, який усе так чудово розуміє, але інколи втомлюється пояснювати. 

«У кожної людини свої зорі. Для одних, тих, хто подорожує, вони дороговказ. Для інших це просто маленькі вогники. Для вчених зірки — наукова загадка. Для ділка вони золоті. Але всі ці зорі німі. А ти матимеш такі зірки, яких більше ні в кого немає...

— Як це розуміти?

— Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти подивишся вночі на небо, це буде так, наче всі зорі сміються»

Дякую усім, хто подорожує разом зі мною! 

О.М.