Спостерігаємо, як на Орінго-карті України заповнюється кольором чергове, одинадцяте місто. Куди відправимося цього разу? 

Нас вітає Полтава. Древнє, шляхетне місто найчастіше асоціюється з бойовими подвигами: з битвами проти татар, козацькою вольницею, опором Москві - “Полтавський полк виходить на зорі!”. Та нині перенесімося в ХІХ століття, час, коли найгучніші битви міста або залишилися в далекому минулому, або чекають у далекому майбутньому. У цей відносно спокійний і тихий час Полтава користується славою інтелектуального та культурного центру східної України. Дивно, але у відносно маленькому місті неймовірно висока "концентрація" освітніх і культурних закладів: 6 гімназій, 5 училищ (включно з музичним), 27 церковних і 19 єврейських шкіл, Інститут шляхетних дівчат, Кадетський корпус, а також 8 бібліотек і 2 видавництва. І це не рахуючи Природно-історичного музею і навіть власного симфонічного оркестру! 

У XIX столітті, особливо в другій його половині, культурне життя в Полтаві б'є ключем. У різні часи тут живуть і працюють Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Володимир Вернадський; з'являється місцевий осередок "Громади", спільноти української інтелігенції; ще одне співтовариство інтелігенції, "Унія", серйозно обговорює питання української незалежності... Не дивно, що земство Полтавської губернії в усій імперії визнають найдіяльнішим і найпрогресивнішим. І коли виникає необхідність побудувати для нього власну будівлю, одразу стає зрозуміло, що будівля буде незвичайною...

Зачекайте, мабуть, спочатку варто пояснити, що взагалі таке "земство". Без цього буде не цілком зрозуміло, чому один із символів Полтави - Будинок Полтавського губернського земства так називається і так виглядає.

Як відомо, російська імперія завжди займала дуже багато місця. Хоч би як царі та імператори намагалися встежити за всіма справами величезної імперії, виходило у них дуже погано. У багато її куточків найвищі укази просто не доходили, а за прийнятою в Росії традицією без указів згори не робилося нічого - не будували шкіл і лікарень, не прокладали доріг, не друкували газет... Царі та імператори довго думали, що ж із цим робити, нарешті 1864 року російський імператор із величезними зусиллями та небажанням усе ж таки заснував регіональне самоврядування - земство. Ні-ні, це в жодному разі не означало політичної самостійності! На земство планувалося звалити винятково господарські завдання: розвиток у регіонах освіти і медицини, забезпечення поштового зв'язку, ведення статистики і дрібне адміністрування. Одним словом, усе те, чим верховна влада займатися не встигала, та й не особливо хотіла.

Робота в земстві була непростою, оплата за неї маленькою, однак незважаючи на це в земські установи натовпом повалили люди. І не прості, а освічені: лікарі, вчителі, журналісти... Усе тому, що земство давало змогу, нехай і не радикально, але цілком реально міняти світ навколо себе: наприклад, не оббивати пороги чиновників із доповідями про поганий стан медицини, а відкрити справжню лікарню і набрати справжніх лікарів. Люди бачили результати своєї праці - і це надихало. Нічого дивного, що дуже швидко земства стали найінтелігентнішими організаціями в імперії. Ба більше - часто опозиційними владі. А на захоплених імперією землях, таких як Україна - ще й осередками національної свідомості.

Полтава, головне місто Полтавської губернії та її культурний центр, могла похвалитися найпрогресивнішим земством. Інакше й бути не могло! І, звісно, полтавські земські діячі були жваво залучені до справи збереження і розвитку української культури. Відданість своїй справі і своїй землі, щира захопленість українською культурою і, чого вже там, певне творче нахабство і визначили вигляд Будинку полтавського земства.

...Кілька років тому (а здається, ніби цілу вічність) мені пощастило бути на екскурсії в Полтаві. Автобус із Харкова під'їхав до такої величезної будівлі, що роздивитися її цілком із вікна було неможливо. Вийшовши назовні, я опинився з будівлею віч-на-віч. І так і застиг де стояв: буквально кожен квадратний сантиметр переді мною переливався теплими фарбами - вохрою, теракотою, червоним, жовтим, солом'яним. З фарб періодично виринали яскраві рельєфи, а відійшовши трохи подалі, я роздивився, що у будівлі ще є дах. Ні, це потрібно пояснити... У нього є строкатий, багатобарвний, абсолютно фантастичний черепичний дах відтінків від темно-зеленого до яскраво-червоного, немов луска казкового дракона. Усе це разом абсолютно мене вразило. Я навіть забув дізнатися, чим взагалі є ця будівля, лише якийсь час по тому на екскурсії нам розповіли, що це Полтавський краєзнавчий музей.

І лише зовсім нещодавно я дізнався, що чудовий кольоровий дах колись був ще красивішим: за задумом архітектора, Василя Григоровича Кричевського, його вкривали синьо-зеленою блискучою черепицею, що міняла відтінки залежно від погоди та освітлення. На жаль, до наших днів вона не збереглася. Але мушу визнати, що реставратори відновили дах чудово, зробивши Будинок земства напрочуд живим. Хіба що драконячих крил йому бракує…

Отож під час вибору головної кільцегенічної будівлі для створення каблучки довго роздумувати не довелося. Будинок полтавського земства з його впізнаваними двома башточками (майже як у казкового замку!) відтворився у сріблі у всіх деталях. Легко впізнати не тільки башточки, а й витягнуті вікна, і рельєфні "дерева життя" біля дверей, і "віконця" з кольоровими рельєфами; можна розгледіти навіть черепицю на тому самому даху! 

Зворотний бік каблучки теж промовистий: його прикрашають підкова і козацький хрест, два яскраві символи великого і складного герба Полтавської області. І обрані вони не випадково. Козацький хрест - старовинний символ, який використовувався ще за часів Війська Запорозького. Це символ козацтва, хоробрості та лицарства - ці якості серед мешканців Полтавського краю не переводилися ніколи. Підкова - поширений символ щастя, добробуту, щедрості; теж дуже характерний український символ. А вже їхнє поєднання - ще красномовніше: є час радіти й веселитися, є час давати відсіч ворогові. І те, й інше ми вміємо чудово.

Каблучка "Полтава. Будинок Земства" за характером вийшла місту до пари: спокійна, велична та інтелігентна. Будинок земства, яскравий, барвистий, чудернацький, втілив собою сам дух української культури, яку ретельно зберегли, укріпили та явили світові ті самі діячі земства: вчителі, лікарі, художники... Можливо, тут варто було б сказати щось гарне про інтелігенцію й народний дух, але, правду кажучи, надто високі слова тут будуть зайвими. Доречніше буде просто подякувати тим людям, які підтримували (і підтримують) нашу культуру і незважаючи ні на що творять чудові речі - наприклад, дивовижних кам'яних драконів із переливчастою лускою-черепицею.

Женя Орінго