Давно-давно то було. Жила бідна вдова із донькою. Убого жили, не мали достатку ні в чому: ні крихти хліба, ні крупини зайвої не було. Чого було у них вдосталь, так це любові до всього, що їх оточувало, хай то були дерева, рослини, тварини.
Та найбільше дівчина турбувалася про птахів. Їх вона любила понад усе, проводжала у вирій і нетерпляче чекала пташиного повернення. Вірила, що птахи – це вісники Божі, і завжди лишала пташечкам крихітку хліба, а чи насінину. А птахи як віддячували їй! Дерева в їхньому садочку завжди гнулися від плодів, бо гусінь там не водилася, на городі не толочили жито, не видзьобували соняхи.
Та заздрісники є всюди. Незлюбила дівчину зла відьма. Їй ніколи не вдавалося принадити птахів, щоб так вірно служили. Її всі обходили десятою дорогою. Ось вона й надумала, аби за допомогою дівчини заволодіти пташиним царством і мандрувати з ними до вирію, а потім вертати назад і з новими силами чинити недобре. Але дівчина зрозуміла хитрі і підступні наміри злюки і не пожертвувала пташинною любов’ю.
Розгнівалась, ой як розгнівалась відьма! Вона кричала, тупотіла ногами, махала своїм ціпком, та дівчину це не злякало. І тоді відьма вирішила перетворити її на дерево: ось, мовляв, тобі, не матимеш рук – не годуватимеш птахів, тоді вони й прилетять до старої відьмарки.
Надумала, так і зробила. Згорювалась дівчина, дивилася листочками на білий світ, ладна була б усе зробити для птахів, які бідували без неї. Горе їм усім було, коли настала сувора зима. Сніги накрили всі кущі, морози теж страху доброго нагнали. Несила їй було дивитися на бідування маленьких птахів, і тоді дівчина попросила Бога, щоб її сльози він перетворив на ягоди, аби пташечки могли дзьобати їх такої суворої зими.
І сталося диво – дерево зарясніло червоними плодами, птахи мали вдосталь їжі. Але ягоди були гіркуваті, то гіркі сльози дівчини, яка врятувала від голодної смерті птаство, але не вберегла себе. Стала дівчина горобиною. А матуся її, втративши єдину доньку, свою відраду і помічницю, попросила і собі у Бога благословення стати деревом.
З Божого благословення затріпотіла жінка листям, зарясніла червоними ягодами. Так мати стала калиною, в якої ягоди також гірчать.

 
Я вже і не очікувала, що колись зустріну в літотеці манюні нефрити шаленої краси. Дочекалася…з’явилися… І мрія про ще одних Феніксів здійснилася!
Знайомтесь! Мої осінні пташки прилетіли.

 

Чому осінні, хоча мріялися мені пташки яскраві літні з цими кабошончиками? А все через маленькі помаранчеві камінчики, які стійко асоціюються з ягідками горобини. Тому й легенда згадалася. Сумна така, але нічого не поробиш. Що є, то є.

Сподіваюсь, що літні пташки ще до мене коли-небудь, все ж таки,  завітають! І сни їх будуть зовсім інші…

І, як завжди, фоточки всього сета повністю та на мені.





І... бонус: всі мої помаранчеві прикраси


P.S. Соррі, за многофото, але жодне не змогла видалити, бо таки вже мої пташечкі чудові!