Коли ми бачимо прикраси в вітрині ювелірної крамниці чи вдягаємо улюблених крихіток на прогулянку, наш організм реагує на цей, пробачте, подразник безліччю непомітних сигналів.

Ми відчуваємо дотик металу шкірою: постійно, як у випадку з каблучками, або під час руху, якщо вдягли сережки-підвіски чи вільний браслетик. Милуємося світлом та грою кольору, коли промінчик відбивається від гладкої поверхні. Або ж прислухаємося до тендітного дзвону чи тихого перестукування.

В цьому прикраси майже не відрізняються від людей: вони взаємодіють з нами та викликають зворотну реакцію. І це точно не приходить з віком, коли ми починаємо розуміти цінність тієї чи іншої прикраси з огляду на майстерність виконання чи вартість матеріалів. Просто згадайте, як ваблять матусині прикраси малечу, для якої слова про карати та родовища ще нічого не значать. Цей імпульс з нами від народження протягом чи не всієї історії людства. Ми вже писали про досліди, які встановили можливу причину привабливості блискучих речей в очах людини. Тоді вчені припустили, що блискуча поверхня сприймається людиною як бажана і життєво необхідна, бо так виглядає критично важливий ресурс – вода. В прадавні часи близьке розташування водойми гарантувало нашим пращурам виживання: водою можна було вгамувати спрагу і нагодувати все плем’я, порибаливши на березі річки чи моря.

Це здається іронією, але друга думка апелює вже до протилежної для води стихії — вогню. Вміння запалити вогонь та підтримувати його є важливим кроком у розвитку первісних людей, бо вогонь дав поштовх для багатьох ремесл. Тож вчені не виключають, що окрім тотожності до відблисків сонця на поверхні води, є щось спільне між блискучими предметами й спалахами вогню. В простому світогляді наших пращурів вогонь володів водночас руйнівною та творчою силою, тому й блискучі предмети могли б успадкувати від нього крапельку цієї вогняної магії. Ось люди і намагалися прикрасити себе відполірованими до блиску шматочками слонової кістки, мушлями, камінчиками, а пізніше й першими металевими прикрасами.

За ще однією версією, також пов’язаною з добуванням їжі, людина, як і будь-який хижак, сприймає спалахи, що блимають вдалечині й рухаються, як майбутню здобич. Мозок миттєво реагує на ситуацію й запускає процеси, що допоможуть вполювати трофей. Погляд фокусуються на дрібніших деталях, підвищується серцебиття, легені наповнюються повітрям, рухи стають чіткими та вивіреними — все для того, щоб ми встигли натиснути на кнопку «Оформити замовлення» до того, як це зроблять конкуренти.

Якщо милуватися прикрасою ми можемо й здалеку, мріючи про майбутню зустріч з омріяним скарбом, то для наступного задоволення — кінетичного — потрібен близький контакт. І знову наш кмітливий мозок отримує унікальний досвід взаємодії. Про звичку перебирати пальцями ланцюжок чи грати з сережками або підвісом годі й згадувати.  Окрім банального бажання перевірити, чи не загубилась випадково прикраса, в такий спосіб ми відволікаємось та вивільнюємо накопичену втому та знервованість. Погодьтесь, нехай краще від стресу тремтять сережки, аніж коліна.

Взагалі саме сережки та намиста частіше за каблучки попадають в коло тактильних прикрас, бо зона біля коміра сильніше реагує на емоційний стан. Контакт з нервовими закінченнями в області шиї є підсвідомою реакцією на хвилювання, незалежно від його емоційного зафарбування.  Якщо нема прикрас, ми погладжуємо чи розминаємо шию пальцями, торкаємось ямочки поміж ключиць. Але буде несправедливим забути й про чутливість самих пальців.

Для людей, що сприймають світ через дотик, має значення, якого предмета вони торкаються: м’якого чи твердого, гладкого чи фактурного, теплого чи холодного. І певні ознаки дарують різні емоції. Так щось невагоме, пухке й ніжне когось здатне заспокоїти, а для іншого, навпаки, стане сигналом незахищеності. Такі люди потребуватимуть контакту з чимось твердим, що має сталу форму. Варіантів стільки, скільки й нас з вами на Землі.

Вчені сходяться у тому, що предмети так само можуть маніпулювати нами через дотик, як ми ними, а текстура, твердість і вага  впливають на наше мислення. Контакт з гладкою поверхнею допомагає згладити гострі моменти в спілкуванні, а відчуття, які дарує дотик до твердого предмету, налаштовує на непохитність. Важкі предмети виховують більш серйозне ставлення до важливих аспектів та загартовують серце. Як бачите, вийшли в чомусь взаємосуперечливі риси, особливо, якщо врахувати що прикраси поєднують в собі й гладкість, і твердість і відносну важкість (в порівнянні з іншими предметами подібного розміру). Та це лише підкреслює унікальну здатність людини пізнання світу через дотик. В будь-якому разі, торкаючись прикрас ми заземлюємось, зупиняємось у вирі часу, аби відчути реальність тут і зараз, залишитись на зв’язку з поточним моментом.

Наталія Орінго