Яким може вирости наш внутрішній ліс, якщо сумлінно доглядати за його молодими пагонами?

Збирати над його зеленими просторами найпухкіші хмаринки, що проливатимуться дощами надії. Прочісувати теплим вітерцем спутане гілля та вчасно робити пишним кронам зачіску, здмухуючи зів’яле листячко. Дотягуватись до усіх усюд промінчиками сонця, щоб жодне деревце не залишилось без жарких поцілунків. Такий ліс колихатиме душу на пружних гілках, підіймаючи десь з глибини серця давню «Лісову пісню». А потім затріпоче, зашелестить, загомонить і розсиплеться падолистом рим, що ніби зійшли з «Сонетів Шекспіра».

Кожна стежинка у своєму лісі обіцяє приємну винагороду, наче віддячуючи за турботу та увагу. Та для непрошених гостей такий ліс може обернутись випробуваннями: немов під дією чаклунства «Квіткової феєчки» зовсім молодий перелісок перетворюється на сповнену небезпек непроглядну гущавину «Шервуду» чи на просякнуті прадавніми чарами нетрі таємничого «Фангорну». Ось чому пізнання чиєїсь душі іноді схоже на блукання пущею: без карти й компасу, але з щирим бажанням знайти потрібну стежину.

Куди вона приведе? До «Квітки життя», настільки ж недосяжної та незбагненної, як цвіт папороті чи блакитна троянда? А може до дерева пізнання з гіллям, рясно цяцькованим солодкими яблучками?

У володіннях «Лісової царівни» можливі усілякі дива.

Наталія Орінго