Вітаю. Усі вихідні насолоджувалася сучасною поезією (із велетенським задоволенням прослухала вечір читаннямвіршів Сергія Жадана, і зраділа, що живу в часи, коли можу слухати чудову поезію в читанні авторів! Це безцінно! Дуже рекомендую)) І поки слухала, переслухувала по десять разів найбільш "мої" вірші (я їх так заучую), в мозку звучало "Стилет чи столос" - фраза, яка найбільш точно може охарактеризувати стан сучасної української поезії - слова стали зброєю. Культурний фронт - один з найбільш важливих серед "не воєнних" фронтів, бо він - наша підтримка, наша самоідентифікація як нації, наша гордість, наші голоси.
Намалювала ескіз "Стилет чи..."
В мої голові це - моно сережка або сережки парні. Думала над тим, щоб зробити їх трансформерами для більш варіативного носіння, але не впевнена у тому чи це а) технічно можливо б) буде гарно виглядати при тому, щоб верх зробити сережкою із англійськім замком.
Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.
Там дивний ліс зітхає ароматом
І ввесь дзвенить од гимнів п'яних птиць
Співа трава, ніким ще не зім'ята,
І вабить сном солодких таємниць,
Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів...
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить і віддасть воді.
Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль.
Євген Маланюк