Саме так розпочиналася "Сіра казка" – історія про похмуре місто, Майстра і неочікуваний аромат яблук... Так, в Орінго можна знайти все, навіть антиутопію. Отож кличемо вас заглибитися у просякнуті смогом вулиці, щоб дізнатися: як мрії і срібло можуть врітувати від механічної тиранії?

В одній з альтернативних реальностей, у величезному сірому місті жила звичайна сіра людина, яка виконувала свою звичайну роботу. Робота ця була простою – налаштовувати гвинтики і коліщатка, щоб крутилися вони рівно і злагоджено. Тільки налаштовував він не автомобілі і не годинники, а жителів міста.

Прокидається Механік о шостій не важливо чого, адже небо завжди одного кольору, готує інструменти, сідає біля вікна і чекає відвідувачів. А поки немає відвідувачів, крутить на пальці стару каблучку з незрозумілим малюнком і думає звичні думки.

Відвідувачів у людини-механіка буває багато. У тій реальності в городян давно заведено міняти коліна, які турбують, негнучкі пальці та скрипучі щелепи на нові блискучі залізні штучки. Щось не так – пішов до лікаря, відтюнінгувався і став ще на крок ближче до досконалості. У моду весь час входять нові конструкції, листівки з модифікаціями скидають із дирижаблів, і черги в лікарів розписані на роки вперед. А якщо людина складається тільки з того, що було в ній при народженні, то фууу і фії – вона однозначно бідна і її не приймуть у пристойному суспільстві.

Але метал у сірому місті блищить недовго... Сіре місто закриває такий густий смог від вугілля, що людина палить сигари, аби вдихнути хоч чогось свого. Механізми швидко іржавіли, виходили з ладу, і на допомогу приходив наш знайомий Механік. Довгі сірі роки він збирав і розбирав застарілі деталі. Змащував, підстукував, підкручував, вислуховував прикрощі городян. З радощами там у місті складно – механічну радість ще не придумали, хоч і старалися знамениті інженери вже багато років. Радіти звичайним способом вважалося непристойною дією, діти виростали відразу готовими до того, що життя – це біль.

На фото: двусторонній підвіс "Біомеханіка фантазії"

Усе, що не оберталося, вважалося теж неправильним. Під землею видобували вугілля, яке одразу ж спалювали нагорі, і починали працювати парові машини. Для чого потрібні були парові машини? Насамперед, для піднімання вугілля на поверхню. На решту сили парових машин вистачало рідко. З оптимістичного – зате в місті завжди було тепло і похмуро.

Одного звичайного дня, розглядаючи механічне філософське око, наш герой звично міркував:

- Що можна змінити в цьому місті? А головне – навіщо? Кожен день мій схожий одночасно на вчора і завтра. Тут ніколи не буде сонця і світла. Не ми такі – життя таке. Так, життя - бі...

Він не встиг повторити улюблену мантру, у двері боязко постукали, і, судячи зі звуку, рука була неприродно м'якою. На звичну репліку «кого там знову заклинило» відповіді не було. Довелося Механіку стягнути свою складну систему з табурета і відчиняти двері особисто. На порозі стояла дивна дівчина в дикому капелюшку з вуаллю. Але не капелюшок і не неабияке декольте вразили звичного до всього механічного вовка. У дівчини були дивні руки. Досвідченим поглядом окинувши гостю з ніг до голови і з голови до ніг, Механік не зрозумів головного – що в ній лагодити?

На фото: сережки "Біомеханіка фантазії"

Дивна дівчина сказала:

- Мені тебе порадили, як найкращого майстра. Я поміняла яблука з саду на цю штуку, і треба, щоб вона літала і крутилася. Зробиш?

За словосполученням «яблука з саду» Механік одразу зрозумів –  гостя дуже з далеких земель. У сірому місті яблука були чимось на кшталт нашої манни небесної, а сади давно замінили гори попелу. Раптово в ньому прокинувся азарт, і водночас захотілося яблук і здивувати дівчину.

- Давай сюди потерпілого, зараз він полетить вище труб.

З долоньок панянки Механік узяв вигнуту металеву штуку з дивним блиском. Ха! Як це може літати? Ніяк, хіба тільки якщо шнурок розкрутити і відпустити, як пращу. Солідно прокашлявшись, він приготувався пояснювати дурненькій закони класичної механіки. Але ці яблука, від її рук пахло ними. Ці очі за дивною вуаллю... Такі живі, довірливі й НЕмеханічні.

- Я відкрию тобі один секрет. Тебе не обдурили. Штука, яку ти виміняла на яблука, літає. Але літає тільки тоді, коли над головою блакитне небо, коли зріють яблука і коли поруч людина, яка вміє змусити її літати! Я можу стати такою людиною. Забери мене з цього сірого міста туди, де в людей такі живі руки й беззахисні очі! Ну будь ласка, забери...

На фото: підвіс "Біомеханіка фантазії"

Далі говорити Механік не зміг. Він присів на табурет і відстебнув конструкцію, яку всі вважали його механічною рукою. Разом із псевдо-рукою на металеву підлогу з гуркотом упали його улюблені фрази, його звичні думки. Усе, що здавалося нещодавно стабільним, стало сірим і похмурим. Як зачарований, він дивився на сяючий підвіс у своїх руках і розумів: життя не біль, а захоплива пригода. Занадто коротка пригода, щоб сидіти біля вікна в сірому місті.

Чим там у них закінчилося з дівчиною, сказати не можу, це вже їхня особиста справа. Але одне знаю точно – у величезному сірому місті на одну механічну людину стало менше. Сподіваюся, вони пішли разом туди, де небо синє, де зріють яблука і є де розгулятися моїм улюбленим бумерангам.

Нехай добро до вас повертається добром, дорогі друзі. І нехай прилітає добро несподівано, а іноді – навіть незаслужено. У нашій реальності теж іноді не вистачає добра авансом.

"Сіра казка" Олени Маслової народилася ще у 2017 році. Та антиутопії не старіють, що ми гарно бачимо на прикладі Орвелла – на противагу їм не повинні старішати й забуватися історії, які дарують надію. На перетині казок й "Екслібрису" народився чудернацький підвіс "Біомеханіка фантазії", поєднання гвинтиків, шестерень й живих листків та квітів, втілення віри в те, що індивідуальність та потяг до краси завжди перемагають. До пташки прилетіли не менш дивовижні сережки, а потім й "Сіра казка" отримала неочікуване продовження...

Пам'ятаєте, що відбувалося далі з Механіком й дівчиною з НЕмеханічними очима?  Чи готові придумати власний варіант розвитку подій?