"Як швидко проминув рік..." - подумав Птах, облітаючи свою садибу. Одквітли самі стійкі хризантеми, дерева відпустили в останній танок своє листя, відлетіли у вирій запізнілі зграї
птахів...
Треба було огорнути листяною ковдрою трояндові кущі, що так пишно квітли влітку та зачаровували своїм ароматом.
Раптом Птаха зацікавив перламутрове сяйво на вишневій корі. Він перелетів на дерево й побачив незвичайного метелика, його крильця були сплетені з тонкого срібного мережива, а на одному з них малося темне вічко, що немовби підморгувало глибинним сяйвом.
"Метелики давно вже сплять, звідкіля він міг тут взятися та чому зовсім не схожий на інших?" - задумався Птах. Трохи поспостерігав за гостем, але той здавалося не подавав жодних ознак життя.
"Ото халепа, мабуть, примерз... Треба спробувати його відігріти."
Птах сплів сітку із гілочок, поклав туди Метелика та полетів з ним до трояндового куща. Серед його коренів жив друг Равлик. Пернатий розгріб листя біля входу у нору та постукав у двері.
Неквапно Равлик поспішив до входу й дуже здивувався, побачивши свого друга з сіткою.
"Що це ти мені приніс? Я вже майже закінчив всі справи, щоб спокійно впасти в зимовий сон."
Птах розгорнув сітку та став похапцем розповідати про свою знахідку.
"Я б хотів, щоб Метелик відігрівся у твоєму домі, а згодом можливо дізнаємося про нього більше."
Равлик був дещо спантеличений таким проханням, адже мав зовсім інші плани, але його уява жваво малювала можливість пригоди, тож сонний настрій геть випарився.
Як добрий господар, він поступився теплим м'яким ліжком своєму гостеві та став шукати інгредієнти для цілющого відвару. Рецепт якого залишився йому від бабці, і він не раз допомагав йому одужати. Тож Равлик заходився варити цілющий відвар, постійно додаючи різні компоненти у маленький казан. Наприкінці, залишилося додати особливий компонент - він перевернув величенький слоїк і на стіл висипалися грибні крихти. Зовсім мало, проте краще ніж нічого. Всипав у киплячу рідину та залишив настоюватися.
Потім віднайшов крихітну ложечку та почав випаювати свого гостя. Потроху Метелик повертався до життя, зміг розправити свої крильця, а вічко знову світилося.
Гість розповів, що, скоріш за все його віднесло до них з нещодавнім буревієм, а живе він у ельфійському місті.
Равлик намагався усіляко заспокоїти свого гостя та, одначе й сам потребував дружньої підтримки.
Птах терпляче чекав новин, тож неабияк втішився, коли нарешті прочинилися двері та вислухав друга.
"В мене більше не залишилося й грама цілющих грибів. Необхідно вирушати до старого лісу, щоб поповнити запаси. А звідтіля вже й недалеко до чарівного міста. На нас чекає неабияка пригода, яку я не пропущу" -, випалив у захваті Равлик.
Птаха, на відміну від друга, ніяк не радував такий далекий переліт. Останній раз він змушений був відправитися у таку подорож, щоб врятувати свою рослинку. Тогорічні сумніви повернулися до нього: чи вистачить йому сил, щоб дістатися ельфійського міста?
Равлик був налаштований рішуче, бо навіть подумки не міг припустити, що буде з бідолашним Метеликом.
"Послухай, спочатку ми долетимо до старого лісу та попросимо поради у мудрого Дуба, де розшукати цілющі гриби. Я приготую нову порцію відвару - це допоможе нашому гостю перенести далеку подорож. Заночуємо у лісі, перепочинемо, а вранці полетимо далі. Як тобі мій план?"
"Сподіваюся, що нам стане сил та розуму віднайти потрібний компонент. Ти хоч знаєш як виглядають ці гриби?"
"Бабця казала, що вони зовсім не схожі на інші. Мають капелюшки, що вкриті срібним пилком, а зверху на них живуть кольорові гусені. "
"Якась маячня. Може твоїй бабусі це примарилося, я ніколи у житті не чув про такі гриби." - недовірливо бовкнув Птах.
"Прошу не принижувати пам'ять моєї бабці-травниці. Вона чимало чому навчила й мене."
Птаху нічого не залишалося як зайнятися зборами для перельоту. Він майстерно сплів кошик з вербової лози, поклав у нього трохи листя та пір'я, а зверху приладнав кришку-дашок.
Равлик тим часом зібрав інші інгредієнти для відвару, склав свою трав'яну ковдру та трохи харчу. Метелик відчув себе бадьоріше та зміг самостійно забратися до кошика.
Птах з сумом поглянув на трояндові куші, свій сад... розправив крила й попрямував до старого лісу.
Був похмурий, трохи морозний день пізньої осені.
Днсь унизу самотньо дивилася на них розорена земля, важкі сірі хмари пливли назустріч, а темний ліс простягнув у небо голі руки, немовби вхопити когось у свої тенета.
Поки Птах відганяв смурні думки, Равлик слухав оповідки Метелика про вічнозелений сад, де ростуть фантастичні квіти та мріяв побачити все на власні очі.
"Дивись, онде наш добрий знайомий, Дуб"-, гукнув Равлик, що слідкував між теревенями за перельотом через шпарини кошика.
Могутній велетень, запримітивши Птаха, розкрив йому на зустріч свої віти-обійми. Він щиро радів своїм друзям та спішив піклуватися про них: облаштував затишне гніздечко для Птаха, а Равлика з Метеликом розмістив у затишному дуплі.
Після короткого відпочинку, друзі розповіли, що саме привело їх до старого лісу.
"Я давній старожил цього лісу і знаю, що окрім нас, дерев, та тварин, у лісі прихований цілий мікросвіт грибів. Сподіваюся моя знайома пані Ящірка, що квартирує у глибині мого коріння ще не заснула та посприяє у ваших пошуках."
Друзі скористалися порадою. Птах взяв кошик у дзьоб та спустився додолу. Його ніяк не радувала перспектива знайомства з плазункою, так само як і Метелик.
Опустившись на землю, друзі побачили безкрайній коричневий килим сухого листя, з котрого деінде стирчали хвойні гілки.
"Як ми зможемо віднайти тут гриби, це щось не реальне?" -, розгублено промовив Птах.
"Не треба впадати у відчай. Моя бабця завжди знаходила всі трави та гриби, яких потребувала. Вона не раз оповідала мені про це, тож і нам це під силу" -, заспокоював друзів Равлик.
"Дивиться, онде між коріння хтось є" -, зауважив Метелик.
І, справді, зручно вмостившись на трутовику, за ними споглядала прудка Ящірка.
"Шановне панство, чого здійнявся такий галас?" - звернулася вона до друзів.
"Вітаємо пані Ящірко! Як-то буда на те ваша ласка, чи не могли б підказати, де розшукати цілющі срібні гриби?" - повів далі розмову Равлик.
"А навіщо вони вам? Тут таке різномаїття грибів, може й інші будуть до смаку, не такі особливі?", - хитро перепитала Ящірка.
"Ми шукаємо їх, щоб приготувати відвар, що здатний вилікувати нашого друга Метелика."
Ящірка прицільно змістила фокус на мереживні срібні крильця та загадкове вічко, що дивно світилося.
Від її погляду Метелик немовби закляк, здавалася ще хвилина і вона поласує ним.
Але прудка не наважувалася напасти, бо дуже незвичним здавався їй цей екземпляр.
"Чого доброго отруюсь, а потім й собі шукай ті гриби, а попереду довгий зимовий сон..." - тихенько розмірковувала вона.
"Дивіться, що то за дивовижне жабо на корі дерева?" - порушив затишшя Птах.
"Так це траметес - древесний гриб трутовик, а поміж моху причаїлися міцени тонконогі" - буденно відповіла ящірка.
"Отакої, та ви ж справжній знавець царини грибів, будь ласка, допоможіть нам з пошуком." - попросив її Равлик.
Від такого комплементу ящірка вмить подобрішала та хутко сповзла на землю.
"Добре я спробую. Мандрувати з вами, на жаль, я не зможу, бо впаду в анабіоз прямо серед лісу. А це не припустимо. Проте, є у мене магічні гілочки-грибовички, що вкажуть вам шлях."
"Тримайте їх перед собою й вони вкажуть вам шлях."
Птах недовірливо взяв гілочки в лапки та злетів, і водночас гілочки почали розвертатися в однаковому напрямку.
Равлик з Метеликом не могли так швидко переміщатися, тож Птаху прийшлося взяти ще й кошик у дзьоб. Друзі стали йому за навігатор, бо їм було зручніше слідкували за напрямком руху гілочок. Раптово грибочки задзвонили, спочатку тихесенько, а згодом гучніше. Птах вирішив
опуститися вниз на повалене дерево, що було вкрито смарагдовим оксамитом. Яким же було здивування друзів, адже то виявився звичайний мох.
Придивившись уважніше, друзі побачили крихітні бежуваті капелюшки, що цілими острівками, проростали крізь оксамит.
Трохи подалі розрослися грибні квіти аурикалярії звивістої. Равлик із неабиякою цікавістю прийнявся їх вивчати, та його щось відвернуло його увагу.
"Здається я знайшов його!" -, вигукнув він друзям.
Капелюшок гриба був усіяний сріблястими зірочками, що мерехкотіли. Зверху на ньому сиділа дивовижна рожево-фіолетова гусінь.
Друзі завмерли від невидимої раніше краси, але зрізати диковинний гриб їм стало шкода.
Пройшло трохи часу й вони змогли відшукати ще декілька дивовижних екземплярів, а попереду на них чекав справжній скарб - охайно зрізаний величенький капелюшок, якого вистачить для багатьох відварів.
Поклавши знахідку до кошика, вдоволені поверталися до Дуба.
Старий велетень запропонував ще раз заночувати у нього. Всі радо пристали на його пропозицію.
Равлик зробив порцію відвару для Метелика.
А ввечері прудка ящірка покликала їх до себе на чай, бо дуже вже кортіло дізнатися, чим закінчилися пригода.
Метелик з острахом поставився до цієї пропозиції та вирішив залишитися відпочивати.
За чаюванням Птах та Равлик подякували господарці за допомогу та хотіли повернути чарівні гілочки.
"Залиште їх собі, на добру пам'ять від мене, може ще стануть у пригоді.
А це передайте своєму другові - здається він знає що то таке."
Вона простягла їм камінчик у срібному павутинні, що мав шовковистий відблиск.
Гості подякували за подарунки та повернулися, щоб відпочити.
На ліс опускалася ніч. Сторічні сосни гойдали на своїх вітах вітер, а Дуб переповідав одну із казок старого лісу...
Вранці Метелик прокинувся сповнений сил та енергії, його вічко постійно світилося глибинним перламутром. Він розправив крильця і навіть зміг полетіти.
Він щиро дякував Равликові та Птаху за піклування.
"Ось цей дивний камінчик передала тобі пані Ящірка. Коли ми повернулися від неї, ти вже спав, тож вирішили тебе не турбувати",- сказав Птах і протягнув незвичайний подарунок.
"Цікаво як до неї потрапив магічний камінець енергії, що підтримує вічнозелений сад та його мешканців у зимовий період?" - став розпитувати Метелик.
Але друзі не мали на це відповіді.
Метелику не хотілося здатися не ввічливим, тож він попросив Птаха завітати із ним до Ящірки, щоб особисто подякувати.
Та як друзі не намагалися до неї догукатися, вона не показувалася.
"Мабуть, вже впала у зимовий сон. А ви не баріться, бо погода наразі псується швидко, а до ельфійського міста ще день перельоту" - мудро зауважив Дуб.
Він допоміг Птаху сплести більший кошик, щоб вмістилися усі дарунки, інгредієнти для відвару, а також подорожуючи. В знак шани ельфійській принцесі він передав чарівний жолудь, з якого вже проклюнувся молодий паросток.
Попрощавшись, друзі знов відправилися у путь.
На озері, що було за лісом якраз готувалися до перельоту білі лебеді, тож надалі вони летіли у їхньому супроводі.
Ось так і склалася ще одна із казок старого лісу. Можливо колись її буде переповідати могутній Дуб втомленому мандрівникові, що зупиниться перепочити у тіні його розлогої крони, і його внутрішній гоблін посміхнеться...
Гоблінкор. Казка старого лісу