Навіть той, хто жодного разу не чув слово "укійо-е", напевно бачив те, що ним позначається: традиційні японські гравюри, яскраві та витончені. Хіба не про них ми думаємо, коли говоримо про японський живопис? Але чи такі вони традиційні? Чи живопис це взагалі? І до чого тут тлінність буття?..

Відповідати на ці запитання ми почнемо з кінця. Власне кажучи, тлінність буття дивиться на нас уже з самої назви. "Укійо-е" буквально перекладається як "картини хиткого світу". Красиво! Але чому так сумно-то? Річ у тім, що слово "укійо" походить від буддійського релігійного терміну - "крихкість сущого, хиткість, тлінність". Ці властивості світу, за ідеєю, мають засмучувати добропорядного вірянина і звертати його серце до вищої мудрості Будди... Раніше так воно, ймовірно, і було. А потім настала епоха Едо (XVII - XIX ст.). Епоха Едо - це час встановлення імператорської влади та припинення феодальних війн; від міжусобних боїв люди перейшли до цікавіших занять - торгівлі, мистецтва, літератури, нагромадження багатств та їхньої розтрати... О, цікавий час був!

На фото: підвіс "Фуекі-рюко", у буквальному перекладі його назва означає "те, що вічно тече"

Через зростаючі міста потоком ідуть різноманітні товари, поети вправляються у віршуванні, художники - у живописі, Басьо винаходить хокку, Ідзумі-но Окуні - театр кабукі. Немов із нізвідки з'являється величезна кількість ремісників, торговців, дрібних чиновників - ще не шляхетних і не багатих, але вже не бідних, які знають собі ціну. Саме вони й стають першими глядачами кабукі, читачами (а то й авторами) хокку, вони задають тон і настрій. Який же цей настрій?! Жити у своє задоволення, жити сьогоднішнім днем! Ніколи не знаєш, що буде завтра - біда, хвороба, банкрутство, але зараз світ сповнений радості, а кишені - грошей, то бери ж усе, що дає тобі світ!.. Насолоди швидкоплинні, світ радості хиткий - "укійо"; то лови ж його швидше! Так сумний термін "укійо", "тлінний світ печалі", змінив свій сенс і став "світом хитких, швидкоплинних радощів".

Бідзін-га - портрети красунь, один із найпопулярніших піджанрів укійо-е. Бідзін-га - це зображення витончених дам у вишуканих кімоно: вони займаються повсякденними справами - гуляють, читають книжку, грають на музичних інструментах... Або навіть носять воду з колодязя, як на цій гравюрі Утагава Кунісада. 

 

Як бачите, нічого непристойного на зображеннях бідзін-га і близько немає. Проте такі гравюри в епоху Едо часто намагалися заборонити. Чому? Формально - тому, що в жанрі бідзін-га часто зображували гейш. Насправді річ, найімовірніше, в тому, що в традиційній японській культурі жінка не має бути красивою. Вона має бути... ніякою: тихою, скромною, непомітною. Краса в цьому наборі зовсім не передбачена. Але героїні бідзін-га зовсім не такі: вони яскраві, цікаві, красиві. Вони привертають увагу і викликають захоплення. Вони кидають виклик вимогам суспільства - і тому залишаються у віках.

Якуся-е - середньовічний японський аналог глянцевого журналу про знаменитостей. Приблизний переклад цієї назви - "зображення акторів". На гравюрах якуся-е зображували знаменитих акторів театру кабукі в їхніх найвідоміших ролях і образах. Такі гравюри слугували глядачам своєрідним глянцевим журналом, а артисту - афішею та рекламою. Оскільки кабукі був театром розгульним, сміливим і не завжди пристойним, картинки якуся-е теж намагалися заборонити. Однак із заборон нічого не вийшло, а знаменитий майстер Утагава Кунієсі взагалі примудрився обійти цензуру, зображуючи популярних акторів у вигляді... котиків!

Тосюсай Сяраку, "Два актори"

 

 

 

Утагава Кунійосі, сцена з вистави кабукі

 

Муся-е - найбрутальніший жанр укійо-е: це зображення самураїв у повному озброєнні. Спочатку художники малювали різних міфічних та історичних героїв, але незабаром переключилися на реальних воїнів і полководців. Між іншим, багато самураїв вважали чималою честю бути увічненими в гравюрі! Окремий різновид муся-е - зображення битв і поєдинків. Якщо якуся-е - журнал про знаменитостей, то муся-е - комікс про супергероїв.

 

 

Мейсьо-е - зображення відомих місць. Вони можуть зображати гору Фудзі, або якийсь район столиці, або відому залізничну станцію (у ХІХ столітті з'явилося й таке)... Зазвичай це місця, що згадуються в класичній літературі. Фактично мейсьо-е - свого роду літературна гра: наскільки ти, глядач, освічений, впізнаєш місце? Зазвичай гравюри мейсьо-е створювали цілими серіями, і вони показували відомі місця в різний час, з різних ракурсів, часом вельми незвичайних. Наприклад, у знаменитій серії гравюр "36 видів Фудзі" на багатьох картинах гори майже не видно. Спробуйте, наприклад, знайти Фудзі на найвідомішій картині серії - "Велика хвиля в Канагава"!

 

 

Йокогама-е - зображення іноземців, сцен з іноземного життя, різних заморських речей і техніки. Жанр отримав ім'я за портом Йокогама, куди всю епоху Едо стікалися всілякі іноземці - від китайців і голландців до американців. Незвичайні костюми і звички викликали шалений інтерес місцевих жителів; не дивно, що йокогама-е були неймовірно популярні по всій країні.

 

Так в епоху Едо бачили голландців

 

 

Воістину унікальний зразок жанру: зображення корінної американки!

 

Жанр укійо-е існував до самого кінця XIX століття, ненадовго переживши саму епоху Едо, яка завершилася в 1860-х роках. На жаль, що більше Японія відкривалася світові, що більше переймала у Європи, то менш затребуваним ставало традиційне мистецтво - зокрема й гравюра. Кому взагалі потрібна гравюра, коли є журнали і фотографія? На якийсь час японці втратили інтерес до укійо-е. Однак "малюнки хиткого світу" здобули несподівану популярність у Європі. І ще яку! Перекочувавши на Захід, гравюри укійо-е з їхнім незвичайним візуальним стилем стали для європейських художників справжнім відкриттям. Дослідники вважають, що саме укійо-е змусили їх переглянути погляди на колір, композицію, навіть перспективу. Без укійо-е Європа не мала б імпресіонізму з його "хиткими" формами і фарбами, ні радикального кубізму, ні емоційного експресіонізму... Дивно навіть, що забутий на батьківщині жанр виявився настільки впливовим далеко за морем.

 

На фото: підвіс "Ото-хіме"

 

А знаєте, що ще дивніше й цікавіше? Що, зі свого боку, європейське мистецтво кілька десятиліть потому знову пробудило в японських художників інтерес до гравюри! Надихнувшись імпресіонізмом і кубізмом, вони почали відроджувати традиційне мистецтво. Хоча в XX столітті воно виглядало вже зовсім інакше: лінії стали тоншими і рідкіснішими, кольори - сміливішими і яскравішими... І все одно, японська гравюра продовжує жити - нехай і в новому обличчі.

До речі, можете помилуватися на зразки сучасної японської гравюри. Це не зовсім укійо-е, звісно, але красиво ж, правда?

Івао Акіяма, "Вчений"

 

Тадасіге Нісіда, "Озираючись назад"

 

 

 

Женя Орінго