Мій ескіз про справжню пристрасть та закоханість у власну справу, яка згодом перетворюється на справжню магію)) 
Дуже впізнаваний, славетний та успішний підприємець і Чарівник - ну хто ж про нього не чув? Але все почалося саме з книжки!

А вже потім ми побачили його таким: 

А згодом таким: 

А ще й нещодавно - таким:

І щоразу закохувалися... Іноді він був дещо зухвалим, іноді гротескним, але водночас щирим (навіть у час "офігітельних історій" ), мега-харизматичним та завжди прискіпливим та нескінченно відданим своїй справі!
А хіба це - не про Орінго також? 
Отже моя каблучка "Шоколадна пристрасть" про Маестро Віллі Вонка: 


М - це Маестро, але з іншого боку - це впізнавана монограма W)) Із циліндру визирає плитка шоколаду - яку вже хтось скуштував, не взмозі протистояти спокусі  Шинка теж - у клітиночку (як у Планах), що замикає по колу це шоколадне божевілля)))
А ще це може бути підвіс із прихованою петелькою, чи навіть брошка... 

​​​​

Мені хочеться трохи доповнити тему, яку я вже почала. Томас Едісон. Десь читала (певно то була стаття, присвячена науковцям), уривки із висловлювань Ніколи Тесла про Едісона. Не хочу заглиблюватись в суть їх конфліктів і розмірковувати хто правий, а хто не дуже. Там ще була думка автора допису про те, що так- у них були розбіжності, однак саме їх взаємодія (десь праця разом, десь відкрите протистояння), робили їх настільки ефективними в роботі. Мене це зацікавило. Дійсно- що Тесла, що Едісон були видатними особистостями, геніями. Та всі дослідження і винаходи в історії людства- результат взаємодії і досвіду. Колись давно люди почали слідкувати за різними явищами в природі, тими самими блискавками- при якій погоді з'являлися, куди частіше потрапляли. Щось елементарне, але це вже була основа для виведення певних закономірностей і законів, а потім- винаходів, розробки різних технічних пристроїв. І ось в один час все зійшлось- знання і досвід, накопичені століттями, талановиті люди з амбіціями і необхідність. Необхідність знаходити нові шляхи, робити більше і краще. Що мені найбільш подобається, коли йдеться про цих вчених- так це вектор розвитку. Немало прикрощів там було між ними, та це все рівно про прогрес, про синергію. Різні полюси цілого.

Ну і ескіз. Брошка. Вставка- квадрат 8×8 мм (розташована на ланцюжку, рухомий елемент). Розмір на ескізі, якщо брати у співвідношенні, вийшов біля 67 мм × 46 мм, але це  доволі багато, можна менше.

Сьогодняшня стаття "Починаємо збирати мозаїку" прикликала до мене музу))). Я згадала важливу для мене книгу "Володимир, син Святослава" Василя Босовича, присвячену тим, хто колись створив настільки величну державу, пам"ять про яку живе і нині, а здобутки ніяк не дають спокою "добрим" сусідам. Постать князя Володимира неоднозначна, як і будь-якого іншого відомого лідера, але ніхто не може заперечити, що його роль в історії  була значною - він закінчив справу батька - об"єднав землі слов"янських племен і приніс людям нову релігію. яка підвищила статус його держави серед сусідніх країн, його нащадок після його смерті зміг нічого не втратити і навіть укріпив, примножив здобутки і зміг поєднати свій рід з родами західних правителів. Звучить досить просто, а насправді треба було бути і розумним, і хитрим, і сильним, і передбачливим, і підприємливим, треба було вміти заслужити доброї і чесної слави серед підданих, щоб вони пішли за ним, бастардом, і дали добути княжий стіл, треба було бути і вольовим, і цілеспрямованим, щоб потім не проміняти свою мрію на спокійне життя на троні. Намалювалась каблучка, присвячена найвидатнішим князям і княгиням Київської Русі, тим, хто колись володів світом і залишив нам пам"ять про те, як треба боротись за свої мрії і як треба керувати, щоб не розвалити, а укріпити і примножити свій спадок (як матеріальний, так і духовний, культурний).



В ескізі каблучки чотири мечі - символи князів Святослава, Володимира, Ярослава і видатного воєводи Добрині, правої руки і, можливо, дядька князя Володимира (головні "збирачі землі докупи". Актуальна для нас тема, хоч контекст дещо інший). Символом княгині Ольги є церковний купол внизу ескізу - вона була першою з правителів нової релігії і її вклад в нашу історію теж значний. В центрі герб князя Ярослава - саме за його правління Київська Русь повністю розквітла і отримала найвищий статус. За гербом видно дві розгорнуті книги. Верхня - образ "Реймського Євангелія" - символ королеви Анни Ярославни, що стала правителькою Франції, символ того, що існують давні зв"язки між українським народом і народами країн Заходу. Нижня книга - символ законодавчих актів всіх згаданих князів, в т.ч. "Руської правди" Ярослава Мудрого. Закони, стабільність - це дуже важливо для держави. Також на ескізі в центрі зображено каблучку з червоним каменем - тут це і символ влади, і символ всіх тих шлюбів з представниками і представницями інших народів, що створювали нові міжнародні зв"язки і сприяли розвитку і миру в Київській Русі. 
Чомусь захотілось завершити опис відомою фразою "Шануймо своє").

Хотіла спершу зобразити цільнолиту каблучку, щоб на полі за основною ідеєю було ніби небо з зірками, але все може зливатись і важко виглядатиме, тому шинку зробила у вигляді з"єднуючих краї смужок. До речі, символом кола з крапкою всередині, як на вершині тризуба Ярослава, зображується знак Сонця. Дуже корисний і важливий символ.
 

Це новонароджений ескіз, коли перемальовувала, внесла зміни в розташування книг і перстня. Може, й даремно.


А так виглядав тризуб князя Ярослава Мудрого (може, не дуже зрозуміло намалювала):

 
'Якби Кокіті не існувало в дійсності, його легко міг би придумати якийсь голлівудський сценарист. Бідний хлопчик, мрія якого  дивовижно здійснилась, ..вперта людина, яка ігнорувала всіх тих, хто стверджував, що його мрію неможливо здійснити..' (з книги Вікторії Фінлі 'Історія дорогоцінних каменів ').
 Отже, Кокіті Мікімото - підприємець і винахідник, творець індустрії культивованих перлів, один із десяти Великих винахідників Японії. 

До чого ж тут Dianthus Superbus, або ж надешіко, як ще звуть цю квітку в Японії? На це є кілька причин.
По-перше, це один із символів Тоба, міста в префектурі Міє, звідки походить Мікімото.
Надешіко також є однією із семи традиційних осінніх рослин.

Крім того, в японській культурі існує термін ямато надешіко для зображення архетипу ідеальної жінки. Мені здається, саме такою була Уме, дружина Кокіті, яка підтримувала його в часи пошуків і численних невдач. За легендою, вона ж і знайшла їх першу культивовану перлину. Та й частенько посилати звістку чоловікові, що вдома в черговий раз чекають кредитори, і повертатись туди поки не потрібно, щось та означає:))


З особистого: ніжно люблю гвоздики, ще з часів дитинства. Пригадую непримітний сіро- зелений кущик, який вперто ріс поруч з кущами малини біля батьківського будинку. Щоліта на ньому з'являлись пухнасті ніжно-рожеві квітки з чарівним ароматом, який був особливо сильним звечора та вночі. Дізнатись, що воно таке в 'доінтернетні' часи, з бідненькою сільською бібліотекою було неможливо, але мама називала цю рослину нічною гвоздикою.. 
Так і намалювався збірний образ підвіса.

Технічні характеристики: розміри 3×4см, оксі для рельєфності (бракує на малюнку, але є у мрії))
Надешіко- символ Тоба, візуалізація Уме та моя квіткова любов.
Перлина 7-8мм - центр підвісу та історії культивованих перлів. Кажуть, перша була рожевою..
Хаші - нагадування, що початок історії не завжди очевидний, а перлинна індустрія може розпочатися і з локшини). Текстура хаші - дерево або бамбук, в паличках отвори для ланцюжка.
Вставки на пелюстках - прозорі цирконії 1,5 мм - натяк на колір уніформу ама, яка була білою або, за деякими джерелами, відсутньою. За легендою, Мікімото найняв групу ама для свого роду реклами продукції: перед глядачами вони зображали пошук перлів на дні моря...
Дякую за увагу!
 

Почну з того, що ніколи не цікавилася жанром виробничого роману, і мабуть якби не нова сесія в улюбленому клубі - ніколи б і не прочитала жодного.

Хотіла б звернути увагу на українського гумориста Павла Губенка - Остапа Вишню. Фельдшер за освітою, людина, що відчула на собі усю "любов" тогочасної влади, подарував читачам не одну літературну перлину, нанизану на нитку українського гумору. 
Здавалося б, де те фельдшерство, й де те літераторство з визнаністю, щоб аж дошкуляти "сильним світу цього"!? Але ж усе в житті можливо.
Сподобалась мені цитата з біографічного твору Остапа Вишні "Моя автобіографія": "Почав, значить, я рости.
— Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу.
Справдилося, як бачите, батькове пророкування.
Але нема де правди дiти, — багацько ще часу проминуло, доки батькове вiщування в життя втiлилося."
І ось уявляю собі: сидить мале дитя в калюжі, яку само й зробило, возькає рученятими по тій калюжі, бо ж цікаво пізнавати світ... І тут батько з серйозним пророчим вердиктом - ПИСАТИМЕ)
Отже, навигадувалась мені ось така брошечка-пін "Бути тобі письменником".  Якщо пофілософствувати, то письменники ми всі: кожен по-своєму, як уміє, пише книгу власного життя.
А брошечка символізує ось таку срібну калюжку з нерівними розводами-написами, перо для письма й краплину "чорнил" на кінці пера:

Колись натрапила на книгу кардіо-хірурга Стівена Уестабі "Хрупкие жизни". Мене дуже вразила оповідь від першої особи про те, що являє собою професія лікаря такого фаху. Тут автор розповідає про свій шлях в кардіології, починаючи зі студентства. Про те, чому обрав таку нелегку професію. Про те, які питання й виклики виникають, коли стикаєшся зі складними ситуаціями й розумієш, що від тебе залежить людське життя. На реальних історіях знайомить читача з тим, що відбувається в операційній. Скільки сміливості й впертості має мати хірург-кардіолог, щоби щодня дивитися в очі смерті й казати їй: "Не сьогодні"... І як не опускати руки, коли всі зусилля врятувати чергове життя виявилися марними... 

Із книги я дізналась дуже багато цікавого. Мене захопило те, наскільки відважними й наполегливими бувають лікарі в боротьбі з хворобами. Кожного разу - це пошук важливого рішення, іноді необхідність ризикувати й вигадувати все нові й нові методи лікування... 
Стівен Уестабі разом з іншими хірургами та вченими працював над розробкою кардіо стимулятора, що вивело кардіологію на істотно новий рівень. 

Книга, яка розширює світогляд і доводить, наскільки важкою та відповідальною є професія кардіо-хірурга. Але водночас, наскільки це захопливо й життєствердно! 
У мене намалювалося кілька ескізів, бо тема кардіології мене дуже захопила. Серце людини - це двигун, який протягом життя відбиває ритм у понад 2 мільярди разів. Протягом цього часу ми кохаємо, радіємо, сумуємо, турбуємося і творимо, залишаючи слід... 
І все наше життя - це чіткий ритм, якого іноді ми навіть не помічаємо... Лиш лікарі кардіологи, пристально вдивляючись в криву нашого серцевого ритму бачать набагато більше.
Гладенька каблучка з оксидованим гравіюванням серцевого ритму і вставкою (чи малюнком) у формі серця.


Каблучка з нерівним краєм, як у каблучки "Пригода", але заглиблення тут у вигляді кардіограми. Де-не-де маленькі крапельки-камінчики - уособлення звуків апарата, який контролює пульс. А внизу гравіювання, як у книзі, - нитка, яка може порватися в будь-який момент, що говорить про крихкість людського існування.

Брошка чи підвіс із кабошоном груша. Зверзу кріплення у вигляді судин, знизу - турботлива рука кардіо-хірурга, який всю свою наполегливість і турботу вкладає в кожне людське життя.