Ми живемо й торуємо свою дорогу життя. І для кожного цей шлях небезкінечний.
Протягом людського існування тіло - наш храм. Ми накопичуємо життєвий досвід, який потім є основою наших вчинків. Біль, горе, втрати й розчарування - найсильніші почуття та емоції, які формують нашу поведінку. Кожен завжди має вибір, як жити з таким досвідом у майбутньому: чи стати на сторону зла, таким чином захищаючи себе й діючи на випередження, чи, розуміючи, що таке біль, бути на стороні тих, хто потребує допомоги.
От і в мене народився нарис на цю тему. Мій кут зору про мій особистий вибір. Які б розчарування не готувала мені доля, як би вона не топтала мої квіти-надії, вони проростають знову і знову. Це про віру в добро, в силу краси й досконалості природи, яка зробила нас людьми - істотами, які мають душу і вміють бачити серцем...
А картина мені Ваша, Олено Анатоліївно, якраз про той вибір, який щодня робить кожен із нас, маючи свою історію "війни". Не тільки тієї війни, що зараз. Але й внутрішньої боротьби - ким і яким бути...
Тому для мене Ваша картина має назву "У серця свої очі" або ж "Дивися серцем, обирай - душею"