Шахи часто порівнюють з реальним життям. Буцім-то ми, люди, граємо кожний свою роль, як фігури на дошці.
Такої думки і французький письменник Бернар Вербер, який захоплювався грою в в юності і навіть присвятив їй одну зі своїх книг: «Шахи ведуть до духовності, бо вони змушують нас зрозуміти, що існує боротьба між двома силами - білими і чорними, які символізують добро і зло, позитивне і негативне. Вони дають зрозуміти, що в кожного з нас своя роль, але різні здібності: пішак, дама або ферзь, але залежно від свого знаходження всі ми, навіть прості пішаки, можемо поставити мат».
Та, гадаю, є в цьому перебільшення — все ж в житті більш можливостей для експромту та ініціативи, в той час, як правила в шахах непорушні. Єдина вольність, що можуть дозволити собі мініатюрні фігурки — це помінятись місцями чи перестрибнути на кілька сходинок по кар’єрній лінії, як король з турою, чи пішак, що стає королевою на протилежному краю дошки.
А якби не було цих жорстких правил? Якби кожному жителю строкатої дошки можна було пересуватись та поводитись так, як він вважає за потрібне? Певно і у них є свої мрії. Ви ж не думаєте, що кінь тільки і мріяв все життя, як скакати літерою «Г»? Від цього можна отримувати задоволення, лише натягнувши на очі шори і то до певної пори. А ще кінь, хоч темний, хоч світлий, в раціоні віддає перевагу суто зеленому кольору м’якенької травички, і нічим квадратним і чорно-білим він не харчується.
Незграбному та неповороткому слонові живеться не легше. Він мріє про яскраві фарби східних базарів, аромати пахощів та спецій, бархатну накидку та браслети з монетками. Але кориться долі й вірно несе службу в королівській армії.
Тура інколи замислюється, чому її називають човном. Від того їй хочеться майоріти на горизонті білим парусом, а не відбивати своїми товстими стінами ворожі удари. Вона відчайдушно ковзає дошкою і вглядається у далечинь, чи не намічається приплив. Щоб велика хвиля підхопила втомлену боями башту та перетворила її на стрімкий корабель.
Королю для щастя потрібно не багато і кудись ходити точно не входить у перелік його життєвих орієнтирів. Йому б трохи покемарити на троні, щоб ніхто не дзижчав над вухом і не метушився під ногами. Та слабке від природи здоров’я й дворцові інтриги вимагають ходити навшпиньки і весь час пильнувати.
Королеву явно не тішить її свобода руху. Переміщатись вперед й назад, вліво та вправо і навіть по діагоналі — просто надздібність у шаховому житті, от тільки який з неї зиск, якщо на дошці жодної крамнички чи кафетерію. Де вигулювати чисельні сукні, абсолютно незрозуміло.
А що ж пішаки? З ними взагалі мало хто рахується й не роздумуючи може принести в жертву кількох безвідмовних солдатиків. Біда пішаків у тому, що далеко не кожен з них мріє стати королевою, амбіції гравця — тільки вони заставляють пішака йти у бій проти сильніших суперників.
А ви як гадаєте, спрацьовують у реальному житті закони, по яких існують шахові фігури?
Наталія Орінго
