Усі ми знаємо, що в Орінго є ціла колекція, яка ідеально підходить для тижня внутрішнього туризму – "Чарівні міста України". І це чудовий привід дізнатися про неї трішки більше - на рівні вже не туриста, а уважного зацікавленого мандрівника.

Як туристу практично неможливо за одну поїздку оглянути всі визначні пам'ятки міста, так неможливо помістити на одну каблучку все те, що формує неповторну міську атмосферу (для такого знадобився б, мабуть, цілий комплект) – і навіть про одну прикрасу в одній прем'єрі усе розповісти неможливо. Давайте ж зазирнемо на зворотний бік каблучки і дізнаємося про наші срібні міста трохи більше.

Отже, "Львів. Площа Ринок". Почнемо з каблучки, яка прикрашена зображенням не конкретної будівлі, а цілої площі! Самі посудіть – хіба можна з усіх чудових будинків на площі Ринок обрати лише один? До того ж, хіба можливо розділити її на окремі будинки? Площа Ринок прекрасна саме своєю цілісністю; ділити її на будинки ми, звичайно ж, не будемо, але до деяких придивимося уважніше.

Найнезвичайніша і найзагадковіша будівля - звичайно ж, Чорна кам'яниця. Звідки серед яскравої бароково-ренесансної пишноти взявся будинок немов із готичних романів? Чорний колір кам'яниці давно заінтригував і породжував безліч теорій і чуток: від родових проклять до надмірного захоплення господарів печами на кам'яному вугіллі. Насправді розгадка кольору доволі проста: колись кам'яниця була не чорною, а кольоровою, вкритою розписом. Розпис наносився на білий свинцевий ґрунт, який із часом окислився і потемнів. Так несподівано Чорна кам'яниця стала найпомітнішою будівлею на площі - і однією з найвиразніших. Попри зникнення розпису, новий «готичний» вигляд кам'яниці львів'янам сподобався, і пізніше під час реставрацій його ретельно зберігали (і навіть підновлювали).

Якщо в процесі милування площею вам раптом почне гостро не вистачати інтелектуальної поживи, ви можете підійти до Гепнерівської кам'яниці і почитати латинські написи, що прикрашають її фасад. Однак врахуйте, що перший власник будинку, доктор медицини Павло Гепнер, був людиною високоосвіченою, тож жодної попси на кшталт «per aspera ad astra» та іншої фейсбучної латині ви тут не знайдете.

Шановний доктор велів помістити на фасад цитати з Цицерона, Овідія, латинських перекладів Арістотеля і праць католицьких богословів: «Probus invidet nemini» («Добрий не заздрить нікому»), «Domat omnia virtus» («Доброчесність перемагає все»)... Але найвиразніша, мабуть, ось ця: «Nunquam discrepat utile a decoro» («Ніколи не дисонує корисне з красивим»). Думка дуже в класичному дусі: з висоти нашого часу можна було б із нею посперечатися, проте зовсім не хочеться...

Пофантазувати про те, якою була площа Ринок століття тому, можна біля Массарівської кам'яниці, однієї з найстаріших на площі. Звісно, нині вона має зовсім не той вигляд, що у XVI столітті, коли нею володів Антоніо Массарі, венеціанський купець і дипломат. Массарі бажав бачити у Львові куточок рідної Венеції, тож над спорудою працювали італійські архітектори, які від душі постаралися надати особняку венеціанських рис.

Однак відтоді кам'яниця багато разів реставрувалася і перебудовувалася, і кожне століття залишало на ній свій відбиток: у ній мешкало і сімейство Массарі, і шотландський (!) купець Томас Гордон, у ній розташовувалися крамниці, Історичний музей, а 1707 року в ній навіть зупинявся російський цар Петро I. Треба сказати, що сам візит царя приніс менше шкоди, аніж бажання росіян вшанувати його триста років потому: 1946 року в Массарівській кам'яниці на честь кількох днів перебування Петра у Львові вирішили зробити музей. Заради цього виселили мешканців із чотирьох квартир - дуже показово для російської влади... На щастя, з музеєм так і не склалося. І це добре. 

Розповісти про всі чудеса, що таяться по той бік каблучки, мабуть, неможливо. Втім, це й на краще: все-таки такі речі краще бачити на власні очі в самому місті. Залишається тільки побажати, щоб у всіх, хто хоче познайомитися з львівськими чудесами самостійно, якомога швидше з'явилася така можливість.

Женя Орінго