Виявляється, у людства є дещо спільне, що через буденність ми відкидаємо з області уваги. Це повітря — природне довкілля, в якому ми живемо, а разом з тим відчуваємо, мислимо та намагаємось співіснувати поруч одне з одним.

Прозорість та невловність роблять це довкілля безмежним, здається, тут вистачить місця не тільки для нас самих, а й для тих всесвітів, що ми дбайливо вибудовуємо у своїй підсвідомості. І тут можливості повітря воістину неосяжні. Ступайте слідом, тільки дуже обережно, бо в цій прозорій товщі на кожному кроці височіє чийсь повітряний замок. Будуються вони швидше за надруковані на 3D-принтері, бо для цього не треба бути ані архітектором, ані будівником — тільки невиправним мрійником. Цеглинки ніби самі стрибають до рук, колони виростають як гриби після дощу. А еркери! Тільки погляньте на ці еркери — справжній шедевр мрійливого будівництва!

Та не завжди ідеї чи мрії прагнуть приземлитись, деяким з них куди цікавіше сновигати повітрям в різні сторони. Тож, окрім того, щоб уважно дивитись під ноги, не забувайте озиратись по сторонах. Рух тут напружений, маршрути прокладені у всі сторони світу. Існує така думка, що ідеям та мріям куди краще на волі, аніж за стінами повітряних замків. Вони, як вдало кинутий бумеранг, неодмінно повертаються до власника, але не самі, а з готовим алгоритмом дій для своєї реалізації. Тому в повітрі місцями панує невеличкий безлад, а в годину пік утворюються затори — все як на справжніх шляхах. Та тепер ви знаєте, що ваші мрійливі ідеї не заблукали, просто трохи затримуються в дорозі.

Все це мрійливо-магічне дійство відбувається у цілковитій тиші й гармонії, лише де-не-де прошепоче легкий вітерець чи заколисає свистом своєї колискової. Без цього беззвучного купола бути біді в повітряному просторі — надто тендітні сутності тут живуть, чутливі до необережних слів та брехні.

Ви спитаєте, як же зберегти цю оазу недоторканною? Тільки щирістю своїх мрій й світлом ідей.

Наталія Орінго