Здрастуй, Русалочко!

Якби ти отримала мого листа, то мабуть, дуже здивувалася, адже ти совсім не знаеш мене... 

Я звичайна дівчина, живу на землі в чудесній країні, яка зветься Україна. Звуть мене Марина. А от тебе я знаю давно - ще з дитинства. Запитуеш, звідки? - про тебе написана ціла історія, про твоє життя і кохання. 

Знаеш, ще в дитинстві я мріяла про зустріч з тобою, все здавалося можливим. А от коли стала дорослою - перестала вірити в чудеса... Як же я помилялася!!! Адже нема дорослих - є тільки діти, що виросли. Та багато хто про це забуває... Особисто мені знову бачити чудеса в звичайних буднях допомогли майже чарівники з казкового краю, що зветься Орінго. Та це вже зовсім інша історія...

Русалонько, я тобі пишу, бо всім сердцем відчуваю, що між нами є спільне. Я не можу описати це, воно незрозуміло-хвилююче стискає мою душу і цим самим спонукає відкрито поспілкуватися з тим, хто мене зрозуміє. Прочитавши про тебе в моєму дитинстві, я не до кінця зрозуміла твою історію. І тільки підрісши, я сприйняла увесь зміст твоєї трагічної, але прекрасної історії. В усі епохи і століття на Землі кохання було великою і прекрасною силою, яка дарувала і водночас відбирала. Кохання можна порівняти з чудовою трояндою, яка манить до себе чарівним ароматом. Але, зриваючи божественну квітку, не можливо не вколотися її гострою колючкою. 

Коли ти покохала свого принца, твоя мрія була недосяжна, як далека сяюча зірка у вечірньому небі. Щоб дістати її, ти приклала всі зусилля. Я знаю, чого це тобі коштувало... Як же боляче було прощатися з рідними і домівкою, та ще нестерпніше від того, що кохаєш і не можеш бути поруч. Тим більше, що він про тебе нічого не знав і навіть не здогадувався, що ти існуєш. Це відчуття самотності і болі ні з ким розділити, щоб стало легше.  Ставши людиною,твоя радість затамувала біль. Тільки ненадовго...

Ти вирішила пожертвувати собою заради кохання. Ти загинула, але стала безсмертним прикладом кохання, на яке не всі здатні...

Як і вперше, гарячі сльози оросили душу... Завдяки тобі я знаю, що усім в житті керує справжнє безкористливе кохання. 

Голубко моя, я розумію, що ти відчувала. Було і в мене перше кохання, без відповіді. Про почуття мої ніхто не знав, а на перший крок я не наважилася. Мріяла про те, що він мені зізнається, хоч і не була впевнена, що почуття взаємні. Минув час, а я так і не наважилася. Все скінчилося, так і не почавшись. 

Зараз все по-іншому, поруч є близька людина. Не завжди є порозуміння, але я знаю, що це справжнє кохання.

А справжнє кохання варте, щоб за нього боролися, боролися так, як ТИ!!!