Львів, Львів, Львів… Це місто ніколи не відпустить тебе, якщо ти хоч раз там побував. Це місце-казка, це місто-чари, це любов, і кава, і шоколад.

        Так починається невелика збірка оповідань про чаруюче, містичне, атмосферне, неповторне, ароматне та загадкове місто Львів. Про місто, яке хтось знає і любить, а хтось тільки відкриває для себе. Про вузькі вулички і затишні кав’ярні, про середньовічну бруківку і старовинні споруди… Про любов. Про життя. Про людей, які зустрічаються, розходяться, сподіваються, вірять, кохають, втрачають – і знову знаходять своє кохання…

        Ця збірочка попала мені в руки нещодавно. "Львів.Кава.Любов." На перший погляд - нічого особливо. Короткі оповідання різних авторів. Галина Вдовиченко розкаже дещо містичну історію про приїжджого у Львів хлопця, який прагне знайти себе. Історію, яка покаже велич та привабливість міста у різні часи.
Наталія Гурницька проведе екскурсію містом, навчить вірити у романтику.
Вікторія Гранецька повідає сумну історію про листування минулої себе з майбутньою та про те, як впливає один зроблений вибір на все наше життя.
Дара Корній познайомить з культурою міста та любов`ю, що буває гіркою наче свіжозварена кава.
Леся Олендій покаже справжні львівські легенди, а Ірина Хома розкаже свої мрії про Леополіс.
Тетяна Белімова розповість про студентське життя у місті, перше кохання та зраду.
Любов Долик та Ольга Деркачова викличуть у змішані емоції своїми оповідками про любов та долю.
А Ніка Нікалео звернеться до етносу, музики, любові та містичних збігів..
        ..."Місто прийняло мене, бо я зрозуміла його сльози, його дощі, його меланхолійний настрій, замішаний на каві і на старих мурах давніх кам’яниць. Я навчилася не впадати від його дощів у депресію. Навчилася блукати його мокрими вуличками під парасолькою і без. Навчилася чути, як крізь його бруківку й товщу літ росте трава біля костелу Івана Предтечі, в якому молилася ще дружина князя Лева Констанція. Навчилася слухати, як розпускається перша брунька у Стрийському парку, зацвітають перші весняні котики в Шевченківському гаю, цілуються голуби під рукою коронованої Свободи біля куполу етнографічного музею. А як мелодійно чалапає старими вуличками напівпорожній трамвай! Як сонно дрімає годинник на Ратуші! І тільки гонорова панна Слава на фронтоні оперного театру так само мужньо й пафосно тримає у своїх тендітних та чіпких руках пальмову гілку…
Ти, напевне, вважав би мене божевільною, якби почув, що я бачила на власні очі, як Львів своїми сльозами розчісує кам’яні гриви старим левам, що дрімають біля порохової вежі? І як біля Домініканського собору Єпифаній Дровняк дружньо підморгує мені та промовляє: «Вільним фальшиве небо не потрібне»? І я йому вірю, вірю місту, але не тобі…(Дара Корній "Муза плакала").

        ..."Злата обожнює затишні вулички, повиті ароматами кави; будинки, що ніби зійшли з листівок позаминулого століття; стару бруківку, між котрої іноді застрягають тоненькі підбори і губляться набійки із взуття, але для неї то як монетки щастя, кинуті у водограй, – якщо залишити тут щось «своє», ще не раз сюди повернешся. А Львів досхочу грається її довгим русявим волоссям, налітаючи літнім вітерцем, зазирає у зелені лісові очі своїм пронизливо блакитним небом, запрошує до своїх парків та кав’ярень – знайомити зі своїми людьми…" (Вікторія Гранецька "Абонентська скринька").

        ..."Гострі шпилі храмів тягнуться до неба. Півкруглі дахи схожі на збільшені черепашачі панцирі. Безліч будинків зведені в минулих століттях, тож приваблюють самою своєю старовиною. Чомусь часто покрівлі оповиті чимось схожим на туман, і це надає панорамі особливого шарму. Утім, це якщо дивитися зверху, з мого вікна. Усередині місто інше. Воно живе своїм особливим життям, без слів промовляючи до людей. У цьому ми з ним схожі. Викладені бруківкою вулиці могли б розповісти багато про те, яким було життя сто чи двісті років тому. Могли б, якби хто спитав. І кожен будинок міг би багато повідати, кожен має свою власну історію. Але ж ніхто не питає. (Ірина Хомин «Мрія про Леополіс»)

       Я моментально зрозуміла, яку асоціацію бачу, яку прикрасу можна сміливо показати, говорячи про книгу, про місто Львів, про настрій та занурення в неповторно-казкову атмосферу -  підвіс "Город вокруг". Бо, читаючи кожну історію, ти занурюєшся в неповторну магію міста Лева, ти, разом з героями, вирушаєш на Ринкову площу, забігаєш в затишну кавярню на філіжанку кави, прислухаєшся до дзвону каблучків по міській бруківці, вдихаєш запах дощу, прянощів та шоколаду, кориці та любові. Це місто захоплює тебе, воно навколо тебе, бере в полон та не відпускає.
        Ця книга для тих, хто закоханий у Львів, хто жити не може без кави та шоколаду, любить читати короткі історії, що викликають вир емоцій, хоче відволіктися від проблем та поринути у романтичну казку, хоче відчути атмосферу середньовіччя та величі Львову. 

        ... "Львів – це не Ратуша і не костел Ельжбети, тим пак це не церква Святого Юра або ж новомодна «Арена Львів»… Львів – це його мешканці і ті, хто щоденною працею створює його, як тепер кажуть, імідж. Львів – це ті, хто живе у ньому і творить, хто вперто іде до своєї мети, не зраджуючи його з іншими містами у пошуках кращої долі. Львів – це кохання, кава, чоколяда, це вона і він, і він, себто Львів…"

        Якщо у Вас буде вільний вечір, плитка гіркого шоколаду та філіжанка запашної кави, розгорніть сторінки даної збірочки та позвольте місту окутати Вас своєю неповторною атмосферою любові, тепла, загадковості та життєвих буднів.

Приємного читання! Дякую за увагу! P.S. Не знаю, чи можна було писати про місто? Чи можна місто вважати літературним героєм, живим організмом, яке росте та розвивається разом із своїми жителями, має свій характер та особливості? Залишу це питання на розсуд автора конкурсу)