Тяжкий день сьогодні. Немає сил читати новини. Не сила зрозуміти, як увесь світ спокійно дивиться на істот, що паплюжать планету всіма доступними їм засобами, вбивають людей, тварин, все живе навколо. Вночі прилетіло в центрі. Дуже гучно, трохи вже забули як це. Але Боженька та захисники міста насторожі - між будівлями. Мабуть, це найтихіша вулиця в місті. Але з того боку вже давно немає ніякої різниці куди пуляти кляті ракети та кого вбивати. Вбили водопровід, але всі живі. Минулими вихідними якраз фотографувала центр міста та початок цієї вулиці, ще думала що раніше ніколи не помічала, які гарні там будинки. Біля історичного музею чомусь вкрито тільки один танк, мабуть, найстаріший. Все інше назовні і, як і раніше. Центральний парк сяє в промінях сонця. Майже полагодили зруйновану віибухом естраду, вже заповнили водою відремонтований ставок і там розквітли лотоси та з'явились птахи. Каченят там рівно 10, я рахувала :) Мама-качка встигає спостерігати за своєю малечею та неспішно прогулюється з ними біля фонтану. Нас не здолати. Красу не здолати. Життя не здолати. Трохи фото з найкрасивішого міста у світі.
 

Галя, дякую за такі чудові фото, зроблені з любов'ю до нашого рідного Харкова. 
Підвісу неймовірно личать усі каменці із побачених. Ваш з таким горячим, палаючим серцем. А мене позвав з зеленим сапфіром)

Це були позаминулі вихідні. Я випадково опинилась у центрі зранку, та вийшла на вулицю одразу після сильної зливи, ми опинились з містом сам на сам. Чи то місто ще не встигло оговтатись після такого вмивання, чи то в нього вже не стало сил, але було добре видно, як же йому боляче, нашому незламному Харкову. Як же пошматована його душа під тим залізобетоном.. Наша русофобія недостатня. Я не можу навіть уявити межу після якої можна буде сказати, що все, досить. Кажуть, що ненависть роз'їдає душу. Добре, нехай це буде лють.
Я йшла вулицею до своєї школи.Колись це був магазин ....


На першому поверсі тут був магазин все моє життя. Там де зараз яма. Там купували ковбасу по 1,20 та стояли в чергах, потім в кооперативні часи там було взагалі все, що хочеш, потім знову їжа В підвалі побудували бар Старий Хем. Бронзовий Хемінгуей зустрічав відвідувачів ще на вулиці (кажуть, вони десь відкрились. І навіть щось з запасів вціліло в підвалі після ось цього...) Вітер гойдає двері колишніх осель які вже не ведуть нікуди... Час чує нас. Щиро сподіваюсь, бо будинок навпроти має такий вигляд:

Скільки тисяч разів в своєму житті я проходила повз цього будинку...
Навпроти колись був квест-рум. Цілий будинок сповнений цікавих пригод та таємничих кімнат. Пам'ятаю, як дочка з друзями довели до стресу місцевого павука та мишу. Пусті віконниці, за якими видно небо, вже нікого не лякають. А таємничі кімнати з загадками наче випарувались..


Далі крутецький бізнес-центр. Колись була там на співбесіді (нажаль, не взяли) та досі пам'ятаю як сучасно та гарно було всередині.
Добре, шо є вірш, але ні, наша русофобія все одно недостатня, немає тих слів щоб висловлювали всю ту лють, яку відчуваєш дивлячись на це




А в цій кав'ярні час зупинився в лютому 2022.


Гілки ялинок з нового року так і залишились єдиною прикрасою. Цементний пил та згарище замість запаху свіжої кави.
Але є ще двори - ті харківськіи двори, яки можна знайти навіть заплющивщи очі, бо ноги самі несуть звичним маршрутом. Не питайте де це - я не скажу бо не знаю. Але проходила повз сотні разів...


Ще не знесли, але так трохи краще. Моя донька вже не знає хто це. А я їй не розповім. Бо ця історія заляпана кров'ю я иає піти в небуття разом з її послідовниками
А ось подивіться як креативно закрили вікна зразками замість стандартних дсп  в магазині. Здається, вони ще й працюють...

А старий Хем він і досі в місті. І старий як і завжди ловить свою велику рибу....

 

     Минулого року побачила відео каналу "Хащі" про Північну Салтівку і тоді написала:

Місто навколо.
Будинки зіщулилися од вітру,
Шукають розбитими окулярами вікон
Тепле сонячне світло.

Місто навколо.
Такого мовчання тут не було ніколи.
У самотньому горщику на підвіконні
Плаче вночі матіола.

Місто навколо.
Дитячий сміх захлинувся в оселі.
Друзки розстріляних снів.
Вітер гойдає порожні орелі.

Місто навколо.
Риплять коліщатка валізи.
Пульсують життям залізничні коліі,
Вмовляють знайти компроміси.

Місто навколо.
Насувають зі сходу сутінки.
Підставляю під вітер чоло.
На мені мої обладунки:
Срібне місто навколо.

     Боляче дивитись на зруйноване життя, але я вірю, що у кожного міста є душа, яка увібрала в себе душі усіх, хто будував це місто, наповнював його власними емоціями, змістами, творчою енергією. У Харкова, попри вік, молода душа, бо у ньому завжди було і, думаю, що і зараз є, багато молоді. На нас ще чекає епоха українського Відродження.