Чи існує в Україні власний дез-метал? Чи можна назвати метал серйозною музикою? Чи поєднуються музична кар'єра та військове волонтерство? Львівський гурт "1914" дає позитивну відповідь на всі ці питання.

Як автор статті скажу, що для мене її написання було дуже особистою і принциповою справою. І не тільки з бажання популяризувати улюблений жанр і гурт (хоча й тому теж, звісно). Річ у тім, що "1914" не просто музичний колектив, це ціле явище зі своєю філософією, однозначною громадянською позицією і специфічним чорно-військовим гумором. Серед музичних гуртів це, на жаль, зустрічається рідше, ніж хотілося б. Але вже якщо зустрілося, то про нього не можна не розповісти!

Отже, що ж це таке? Точніше, хто такі? Усе почалося 2014 року, коли музикант Дмитро "Кумар" Тернущак зібрав буквально по людині з різних українських колективів, щоб створити абсолютно новий проєкт з досить незвичайною тематикою...

Взагалі-то ні, не так. Все почалося 1916 року, коли старший сержант Дітмар Кумарберг, втомлений від нескінченної війни, вирішив розповісти світові про її справжнє обличчя. Для цього він звернувся по допомогу до колег з фронту, і в підсумку сформувався загін із кількох людей у такому складі:

2nd Division, 147th Infantry Regiment, Senior Lieutenant Dietmar Kumarberg (идейный вдохновитель и основатель);

37th Division, Field Artillery Regiment No. 73, watchman Liam Fessen;

5th Division, Ulanensky Regiment No. 3, Sergeant Vitalis Winkelhock;

9th Division, Grenadier Regiment No. 7, non-commissioned officer Armin von Heinessen;

33rd Division, 7th Thuringian Infantry Regiment. No. 96, Private Rusty Potoplakht.

Звісно, за всіма цими званнями ховаються цілком реальні колеги Дмитра: Олекса Фісюк, Віталій Виговський, Армен Оганесян і Ростислав Потопляк. Але імена - справа відносна, ви ж самі розумієте.

Складно сказати, чи то тема визначила жанр, чи то навпаки. Як би там не було, колектив вирішив працювати в жанрі blackened death metal, а точніше навіть trench metal (окопний метал), як музиканти самі іноді його описують. Одразу варто сказати, що це не найлегша музика для прослуховування і розуміння; однак, з огляду на тему, більш вдалий вибір складно собі уявити. Гурт прагне максимально дохідливо і виразно відтворити саму атмосферу війни: мінімум блиску і пафосу, максимум гнітючої туги, безнадійності і бруду. Бруду в самому прямому сенсі слова.

Like a golem of ashes and clay

We arise from a ruined trench;

Our life is worth no more than

The bloody mud of Passchendaele («Passchenhell», альбом «The Blind Leading the Blind»).

Дивно було б, якби такий колектив залишився осторонь після повномасштабного вторгнення. Він і не залишився: за десять років свого існування "1914" здобули чималу популярність - а отже, можливість збирати на своїх виступах значні кошти на допомогу ЗСУ. "1914" відомі активною волонтерською діяльністю, вони регулярно організовують збори і підтримують вже наявні. А один із колишніх учасників гурту, сержант Третього уланського полку Базиль Лагендорф (також відомий як Василь Лагодюк) зараз служить у ЗСУ.

Окремо варто сказати про соцмережі групи. Не у кожного колективу акаунти в соцмережах виявляються настільки цікавими і специфічними! А заодно і настільки промовистими. З початком повномасштабної війни сторінка групи у Фейсбуці (яку регулярно читає автор статті) має приблизно такий склад: 20% - факти і нотатки про Першу світову війну, 50% - записи про поточну війну і волонтерські збори, 15% - вузькоспеціалізовані меми про Першу світову (так, вони є, і багато!), і ще 15% - дуже чорні меми про не дуже живих окупантів. Чорного гумору їм явно не позичати, хоча з огляду на специфіку групи, нічого дивного. Ось приклад типового поста на їхній сторінці.

Звісно ж, я не буду переконувати вас негайно змінити музичні смаки. Хоча заради такого видатного колективу, можливо, і варто... Ба більше, чесно попереджаю, що слухати таку музику може бути вельми непросто. Слухання металу - це свого роду навичка, як, до речі, і слухання класичної музики. Але навіть якщо ви не плануєте цю навичку опановувати, можете просто пишатися, що в нас є такі чудові музиканти, у яких, до того ж, переконання не розходяться зі справами.

Женя Орінго