В скрутний час людині властиво шукати орієнтири та вказівки у подоланні перешкод, бо сучасність дуже винахідлива у способах ускладнення життя. До того ж здатність вчитися на чужих помилках, а не набивати власні шишки, нехай і дуже повільно, але, я вірю, вживлюється у генетичний код людства.

Варіантів дій у скрутних ситуаціях чимало: найшвидше — звернутись за допомогою до близьких, в складних питаннях — держави чи фахових спеціалістів. Але наш мозок побудовано таким чином, що організм мобілізує всі ресурси на розв'язання проблеми та непомітно для нас до архіву підсвідомості ретельно складаються навіть дріб’язкові деталі, що, на його думку, мають допомогти «стати на ноги». Вчені давно помітили, що одни з найефективніших періодів тренувань нервової системи на стресостійкість – сон, відпочинок, перегляд фільмів, та читання книжок. Сьогодні говоримо про останні.
Ви з зацікавленістю переживаєте разом з книжковими героями всі повороти сюжету, а після прочитання нерідко помічаєте, що книга залишила по собі не тільки приємний «післясмак», а й відчуття легкості? Подібне до того, коли зненацька з’являється чудова ідея чи виринає відповідь на питання, що довго докучало. Вітаю, отже, книга може стати для вас неабияким помічником та добрим радником. Звісно, існує проблема вибору: хто з авторів якнайкраще розкриє суть тих змін, що зараз відбуваються всередині нас, чий герой зможе достукатись до серця? Єдиного рецепта, як завжди, нема і попереду в кожного читача власний шлях до себе. Я ж розкажу, про автора, який, на мій погляд, чудово справляється з роллю лікаря людських душ. Так, дуже своєрідно, іноді доволі суперечливими методами, але вкрай ефективно та з високими відсотками позитивних результатів книжкотерапії.

Майстер нагнітання жахів, містер Стівен Кінг чи не найкраще з відомих письменників занурює героїв у таку темну безвихідь, що ворогу не побажаєш. Вигадує для них такі проблеми, що водночас непередбачувані та до бридкого реалістичні. А якщо автор майстерно знається на способах потрапляння униз, до самого дена, в нього й слід шукати мотузку для вибирання з цієї ями.
Найпершими мені на згадку прийшли три твори Стівена Кінга, герої яких продемонстрували таку сильну жагу до життя, яку варто наслідувати чи хоча б мати на думці, коли в черговий раз підкрадуться підступні безнадія та зневіра. Шлях до власного пекла в кожного з них унікальний — хтось сам зголосився випробувати долю, хтось став жертвою випадковості. Все як в справжньому житті з його безліччю варіантів розвитку сценарію, от тільки з дублерами не пощастило і треба розгрібати все самостійно. А відсутність містики в цих оповіданнях лише підкреслює реальність того що відбувається на сторінках.

Хіба що твір «Довга прогулянка» приправлено дрібкою наукової фантастики, але те, що здавалось неймовірним в 1979, через майже 45 років лякає своєю неминучістю. Гірке, жорстке оповідання, що наочно показує життя, в якому вирує безпросвітний відчай. Такий, що головний герой ладен ризикнути власним життям, аби тільки побачити промінь надії, якщо не для себе, так для власної дитини. Дуже соціальний твір із сильною мораллю та сильним почуттям справедливості. Якщо вас не лякає грубість та прямолінійність, що іноді притаманна літературному стилю Кінга, раджу познайомитись з романом.

«Заспокойся. Справді, становище не з приємних, можна сказати, критичне, але треба зберігати спокій. Нині найголовніше – спокій. Бо назад шляху немає і треба шукати шлях уперед».

«При цьому стані світу, яким він є, ми, мабуть, сіли не у свій вагон».

Повість «Ріта Хейворт і порятунок з Шоушенка» також висвітлює гострі соціальні питання, але вже у більш реалістичних декораціях. Від ув’язнення за помилковим вироком ніхто не застрахований, от і життя головного героя змінюється на 180 градусів після потрапляння за ґрати. Туди, де діють свої закони, де разом зі свободою люди втрачають людяність, а довгоочікуване визволення не завжди повертає до нормального життя. Та яким би жахом не обернулося життя, головне робити все, щоб змінити ситуацію на краще. Невеличкий посібник по збереженню оптимізму та віри те, що світло в кінці тунелю обов’язково буде.

«Пам'ятай, що надія – хороша річ, можливо, навіть найкраща з усіх. Вона не вмирає».

«Замість того, щоб скидатися з приводу своїх проблем, він продовжував спокійно жити і намагався зробити своє життя максимально приємним і цікавим. Тисячі людей навколо на таке ставлення до речей не здатні, і не лише тут, а й поза тюремними стінами».

«Події в людському житті розвиваються у трьох напрямках: добре, погано та жахливо. І якщо ви заглиблюєтеся в непроглядну темряву жахливого, все важче стає розгледіти будь-які відмінності».

Роман «Дівчина, що кохала Тома Гордона» – пригода, який би позаздрив сам «Беар» Гріллз. От тільки відомому британському мандрівникові, телеведучому та письменникові 48 років, а Тріші, героїні розповіді Кінга, всього дев’ять. Темні чащі лісу, хмари комах, голод, хижаки — яким ще тортурам піддасть письменник свою героїню? Адже винахідливості йому не займати. Та головне, що автор, як завжди, не забув про вогник надії. Цікаво, що саме здатне допомогти вижити дитині у дикому лісі? Гортайте сторінки! Мене ж захоплює те, що думки людини, яка опинилась в безвихідній ситуації, показані Кінгом без романтизації та неправдоподібних психологічних фокусів — щирими та чесними. Бо коли та віч-на-віч з небезпекою, гірше, що з тобою може трапитися – це самообман.

«Вона відчувала себе клеєм, який поєднував докупи дві половинки розбитого цілого. Якість клею залишала бажати кращого».

«Як я можу знати, що не припускаюся помилок, якщо я поняття не маю, що мені робити?»

«У ситуаціях, коли люди змушені покладатися лише на себе, завжди є момент, коли вони перестають жити та мобілізують усі внутрішні резерви заради того, щоб вижити».

Якщо маєте на згадці перевірених авторів книготерапії, поділіться іменами. Будемо разом наповнювати книжкову поличку швидкої психологічної допомоги.

Наталія Орінго