Відповідаючи на питання з нещодавньої статті «Скільки разів можна увійти в одну річку?», стверджуємо: «Безліч!». Якщо мова йде про бурхливі модні течії.

Хоча поняття моди виникло в 17 столітті, її основний фактор, циклічність, став очевидним не одразу. Для цього мали з’явитися й канути кілька всеосяжних трендів, здійнятися та стишитись чимало модних хвиль, щоб потім з новими силами заграти на слабкостях людства. Мінлива і водночас така передбачувана, кому чи чому мода завдячує своєю вдачею? Можливо ми знайдемо відповіді на її батьківщині — у Франції. Бо саме звідси почалась хода чи не наймасовішого модного наслідування — шалена популярність всього, що було пов’язане з Давнім Єгиптом.

Брошки-віяла, Cartier, близько 1923 р.

Єгипетське відродження було настільки масштабним явищем, що чесно заслужило бути окремим культурним феноменом в історії людства. В той час, коли поняття моди тільки почало формуватись і світ був на порозі безлічі модних та стилістичних відкриттів, одній країні чомусь дуже закортіло повернутись в далеке-далеке минуле. Ідея подорожі довжиною в тисячоліття не виникла на порожньому місці: у неї був цілком реальний провідник та ідейний натхненник.

Наполеон Бонапарт хоча й відомий як харизматичний революціонер та ревний впровадник нових порядків, в створенні нового часто покладався на давно позабуте минуле.
В 1798 році Наполеон розпочав Єгипетську кампанію — військову операцію за контроль над Єгиптом. Та метою амбітного корсиканця було не тільки знищення лінії постачання з Британії до Індії, а й дослідження маловивченої країни, що манила своїми таємницями. Тому окрім численної армії до сходу вирушило ще одне «військо», озброєне паперами та чорнилом. Вчені, науковці й політичний істеблішмент, всього 500 цивільних осіб, серед яких були напрочуд непересічні особи як от граф Каліостро, замальовували свої спостереження і відкриття по мірі просування французів на південь.

Впродовж року перебування в Єгипті Наполеон та його команда провели ретельні дослідження стародавньої архітектури та ієрогліфів, і загалом зафіксували всі аспекти єгипетського життя, минулого та сьогодення. А ще Наполеон любив проводити багато часу на самоті всередині Царської палати Великої піраміди та зі Сфінксом. Цей досвід потім проявиться у створенні імператорських коштовностей, що будуть наслідувати стародавні культури. Щоб догодити молодому імператору, наближені до двору державники підхоплять це захоплення й поширять цю моду далеко за межі Франції.

Фігурка сфінкса — амулет щастя, створений за ескізом Наполеона Бонапарта. Розташування камінчиків є закодованим посланням і підпорядковується картам Таро, які за однією з легенд мають єгипетське походження. Наполеон витратив два роки на планування складного дизайну, який би відображав кохання до Жозефіни, успішну військову та політичну кар'єру.

І хоча сама Єгипетська кампанія була невдалою для країни, маховик змін вже було не спинити. Єгиптоманія як явище пережила не тільки Наполеона Бонапарта, а його послідовників, набираючи все більших обертів з кожним археологічним чи культурним відкриттям. Розкопки гробниці Тутанхамона, прибуття до Парижа Луксорського обеліску, розшифровка Розетського каменю, будівництво Суецького каналу — кожна подія хвилювала серця французів з новою силою. Єгипетський декор був присутній в усіх аспектах декоративного мистецтва Франції. Ювеліри з-поміж інших піддались захопливим відкриттям і невдовзі коштовності з єгипетською тематикою заполонили вітрини магазинів на фешенебельних вулицях Парижа.

Гільяно, близько 1865 р. та Жюль Візе, близько 1870 р.

Прагнення до коштовностей в єгипетському стилі незабаром поширилося по всьому континенту і тривало до початку 20 століття. Але подібні до стародавніх прикрас ззовні, в реальності вони мали небагато спільного. Зараз таке наслідування назвали б «переосмисленням сенсів», щоб замаскувати поверхневість.

Новітні єгипетські дизайни не були автентичними відповідно стилю, а лише тематично похідними від мотивів. Деякі майстри, наприклад Кастеллані, навіть не приховували того, що просто слідують мінливим примхам клієнтів. Якщо у випадку з етруським відродженням Кастеллані дійсно робив точне відтворення старовинної техніки, то для прикрас «єгипетського відродження» просто надихався окремими елементами.

Зрештою, випадки, коли культура країни, що разюче відрізняється від твоєї історією, мовою та релігією, викликає нехай і тривалий, але поверхневий інтерес, не є чимось осудливим. Адже людині властиво захоплюватись невідомим, яскравим, загадковим. І скільки ще у світі існує нерозгаданих секретів, спроможних відправити людство у нову подорож часом, ми можемо тільки здогадуватись.

Наталія Орінго