М'якою ходою сніг засипає місто, не спішно беручи його в полон.
Він майстерно вносить білосніжні корективи в архітектуру, прикрашає двори та дерева на свій смак, наче даруючи всім день з чистого аркуша...
Міське озеро зачароване льодовою ковдрою, де-не-де на поверхні ще видно боротьбу течії. Відважні рибалки вже пробують міцність та пробурюють кригу. З берега вони нагадують зграю поважних пінгвінів.
Сонце ковзає по льоду, виблискує сонячними зайчиками, намагаючись зазирнути в таємничу глибину.
Безмежна блакить дивиться в срібну дзеркальну поверхню, намагаючись вловити відображення своїх пухнастих вершників, котрі гойдаються на довгих вітах старих берегових верб.
Повітря морозне й чисте.
Сніг скрипить, іскриться, грайливо виблискує діамантовим блиском, а його кришталеві подружки-бурульки від надмірної сонячної уваги влаштовують капіж.
Прикриєш очі та відчуваєш якусь нереальну камерність: складається враження, що ти десь далеко за межами міста, бо навколишня тиша вражає, всупереч кількості людей навкруги.
Місцеві мешканці озера - качки змушені були перелетіти до паркових озер, які не повністю замерзли, де їх з радістю підгодовує малеча.
Здається час спиняється...
та ні...
він плине...
та нагадує, що не за горами весна...