Після ваших слів про Шекспіра саме його і не хотілося брати,бо розуміла що буду не одна. Намагалася знайти книжку з українськими п’єсами ,але чомусь мої намагання стали марними ,бо після переїзду всі книжки лежать десь і якось,а от саме Шекспір ,котрого читала з сином роки два тому лежав зверху. Якась дивна виходить випадковість. Тож хай буде Він-Шекспір «Ромео та Джульєтта».
Чомусь читаючи цю книгу в свої чотирнадцять ти читаєш про велике кохання-кохання до смерті ,але чомусь цей раз читаючи цю безсмертну трагедію ,я звернула увагу на ряд випадковостей. Взагалі мені здається ,що ця п’єса базується на випадковостях,але як казав наш викладач з філософії: «не існує випадковостей – існують випадкові закономірності .»
Чомусь більшість подій стається випадково?Ромео закоханий в Розаліну випадково зустрічає на вулиці слуг Капулетті , які геть не вміють читати і тому звертаються за допомогою до першого ліпшого. Саме Ромео читає імена всіх запрошених на свято,і саме в той час його друзі вмовляли його піти розвіятися,щоб забути всі принади коханої. Саме на цьому святі Тібальт почув голос Монтеккі, і затамував образу на Ромео. Чи не випадково він зустрів саме її - Джульєтту,доньку ворога. Він опиняється під її балконом і знов випадково чує її зізнання. Не бажаючи колотнечі він намагається зупинити сутичку між Меркуціо та Тібальтом і вибиває шпагу з рук, саме з під його руки Тібальт влучає в друга і ранить його насмерть. Посланець якого відрядив отче Лоренцо,знов за якоюсь низкою випадковостей не знаходить Ромео… Тож вся п’єса створена за законом послідовних випадковостей.
Але мені навіть здається,що якби Ромео не пішов тоді на свято він не зустрів би Джульєтту ,а та в свою чергу вийшла б заміж за Паріса і всі були б щасливі. Але ні – бо тоді не було б п’єси.І знов якби посланець встиг попередити Ромео ,чи дійсно дві родини примирилися б ,а може навпаки –Капулетті вважали би Монтеккі лицемірами ,які задурили їхній дочці голову й помста була б ще страшнішою: Ромео могли вбити на дуелі ,а бідна Джульєтта або покінчила б з собою ,або була б віддана заміж за того ж Паріса … Взагалі лінія життя(любові) та смерті ведеться з самого початку і продовж усієї п’єси,можливо Шекспір знав те про ті часи та нрави , чого не знаємо ми і тому ця п’єса просто не мала іншого закінчення ,для того що б примирити дві ворогуючи родини. Бо тільки через біль утрати найближчих-єдиних дітей ,вони змогли примиритися хоча до цього втратили більшість рідні та друзів.
Але кохання таки було. Воно було чистим ,сильним та взаємним. Кохання з першого погляду і до смерті.
Ромео: Вона - омріяна любов моя!
її оточують прекрасні дами,
Вона ж між них - голубка між галками!
Коли танок закінчать вже, саму
За ніжну ручку я її візьму,
І щастя неземне тоді відчую...
Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?
О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!
Не знали ви краси до цеї ночі!
Джульєтта: Злоба єдина у душі буяла,
І зі злоби любов єдина встала!..
Не знаючи, зустріла надто рано,
Та пізно я дізналась, безталанна!
Ох, не на радість ти, любов моя,
Бо ворога кохаю ніжно я!
Настільки палке та нестримне, так щиро та яскраво описане словами Шекспіра:
Брат Лор . Бурхливі радощі страшні, мій сину,
Бо часто в них бурхливий і кінець.
їх смерть у торжестві, вони ж бо гинуть,
Як порох і вогонь, у поцілунку.
І найсолодший мед гидким здається,
Бо надто вже солодкий. Він псує
Надмірністю своєю апетит.
Люби, та міру знай, і ти найдовше
Любитимеш. Хто надто поспішає -
Спізняється, як той, що зволікає.
Входить Джульєтта.
Ось і вона! Така легка нога
По плитах цих ще зроду не ступала.
Коханці пройдуться по павутинці,
Яка літає літом у повітрі,
І не впадуть. Так, суєта легка!
Джульєтта Добривечір, духовний отче мій!
Брат Лор . За нас обох подякує Ромео.
Джульєтта Я і його вітаю, бо інакше
Нема за що складать мені подяку.
Ромео Джульєтто люба! Коли в тебе в грудях
Від щастя серце б'ється так, як в мене,
І можеш краще виявити радість,
Знайди слова, яких мені бракує,
І всолоди повітря навкруги
Ласкавим подихом своїм, нехай
Мелодія чудова слів твоїх
Змалює те блаженство чарівне,
Яке ми відчуваєм в цю хвилину.
Джульєтта Любов багата ділом - не словами,-
Й пишається собою без прикрас.
Той, хто свої скарби злічити може,
Той лиш жебрак. Але моя любов
Така велика й так зросла безмежно,
Що я злічить не можу й половини
її скарбів...
Не будемо йти до смерті-це й так відомий кінець але сумний,зупинимося на коханні-ніжному,палкому ,нестримному та нескореному, те яке здатне дарувати життя ,але чомусь спепелило душу і тіло.
Джульэтта: Все сталось несподівано занадто -
Так швидко, так раптово й необачно,
Як блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: "Он сяйнуло!"
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
«ЧАША ЛЮБВИ»
Саме чаша ,та яка вщерть заповнена коханням і серце яке переповняється і здатне ділитися своїми почуттями з оточуючим світом. Серце яке хоче кричати на весь світ про свої почуття,але здатне тільки плакати від щастя:
«Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!»
Та ніжна квітка кохання-троянда, ніби колюча, але така тендітна :
«Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,»
«НЕЖНАЯ ЛЮБОВЬ»
Можливо якби вони були трохи старшими,то й роздуми та вчинки були б зовсім іншими -більш зрілими та розсудливими,але це була б зовсім інша історія.А йхнє вічне кохання я бачу саме таким:з камінцями в квітках та бутонах троянд, і в крапельках,та по краях серця.
Вибачте назви написані російською ,а роздуми та цитати українською,бо текст читала українською.
Какая мышенция прикольная!))) 