Дуже вдячна за цю книгу, «Все те незриме світло» Ентоні Дорра.  Твори зі схожою атмосферою:  «Бузкові дівчата», «Клуб любителів книжок і пирогів з картопляного лушпиння», «Крадійка книжок», всі вони про період Другої світової. Я б не назвала це романом в звичному розумінні, долі головних героїв перетинаються  лише на мить і розходяться. Якби сталося диво,  вони могли б лишитися разом. «Розплющте очі і побачте якомога більше, перш ніж вони заплющаться навіки» (с)
 
Кольє (підвіс) «Радіосигнал», прикраса в стилі вже існуючих від клубу «Екслібріс»:

 
Перепрошую за якість ескізу. З одного боку срібної книжки –  старовинні кам’яні мури міста Сен-Мало, де розгорнулися ключові події. Це місто на океанському узбережжі, в 320-ти км на захід від Парижа, було окуповане німцями в 1940-му і звільнене американцями в 1944-му році.

На фото - Сен-Мало, 1944р, після бомбардування.

Над містом летить радіосигнал, той самий, який пов’язує наших героїв.  «Дріт, котушка й голос із радіо — веретено, на якому він пряв собі мрії» (с)

«Струнка, вродлива дівчина з рудуватим волоссям і всипаним веснянками лицем в окулярах і сірій сукні, з наплічником, закинутим на одне плече. Вона звертає ліворуч, йдучи просто на нього, й у Вернерових грудях стискається серце. Вулиця надто вузька, вона помітить, що він на неї вирячився. Однак вона якось дивно тримає голову, а її обличчя нахилене в один бік. Вернер помічає її ціпок і темні окуляри і усвідомлює, що вона сліпа…» (с)

На березі лежить мушля мідії, символ того, чим захоплювалася головна героїня Марі-Лор, і її псевдо в підпільному русі опору. Дівчина обожнювала молюсків і в майбутньому стане науковицею.

«Її руки рухаються безупинно, збирають, обстежують, пробують. Пір’ячко на грудях набитої синиці неймовірно м’яке, а дзьобик гострий, мов голка. Пилок на кінчиках тичинок тюльпана не так схожий на порошок, як на крихітні кульки олії. Їй відкривається, що по справжньому чогось торкнутися — кори явора в ботанічному саду, проколотого жука-рогача у відділі ентимології, майстерно полірованої серединки морського гребінця на семінарі доктора Жерара , — означає полюбити» (с)

 А хлопець… «от би провести десять років у цьому вузькому високому будинку, відгородженому від світу, вивчати його секрети, читати його книжки й дивитися на цю дівчину» (с)

З іншого боку срібної книги — сторінка з текстом шрифтом Брайля (не знаю, чи можна зобразити це в сріблі в такому маленькому форматі). Вони чекали на припинення вогню і переймалися, чи вижив капітан Немо.

Один з «героїв» книги – грушовидний діамант, і я вагалася, чи варто включати його в композицію. Діамант вартістю в п’ять Ейфелевих веж, «можливо, королеви танцювали всю ніч, маючи його на собі. Можливо, за нього велися війни» (с).  І вирішила, що ні, камінь тут другорядний, навіть зайвий.  «Адже проклять не існує. Земля – це магма, континентальна кора й океан. Гравітація і час. Хіба ні?» (с).  Для головних героїв діамант не важливий.

Книга насправді про зовсім інші, нематеріальні, цінності: про безмежну батьківську любов, яка оберігає доньку навіть на відстані, про любов до читання і бажання вчитися, про силу розуму, про незламність і спротив системі, про перші ніжні почуття, і про надію, тому що русалки вже вибілили коси, а це означає, що допомога близько.

Я тоже приветствую тему сессии и почти все книги либо прочла, либо прочла и потом просмотрела в интерпретации известных режиссеров и исполнении чудесных актеров. Все эти книги хороши для разных возрастов, но, конечно, в юности больше интересует романтика отношений, потом интересно следить как романтика и страсть становятся иными чувствами, сталкиваясь с реальной жизнью. И здесь я для себя сделала небольшое открытие,  перечитывая Лесовую песню Леси Украинки. Мы как- то больше смотрим на воображаемую, фантазийную составляющую этой феерии. Но если посмотреть на неё как на историю конфликтов и борьбы разных взглядов на мир ( патриархальных и более современных), то окажется, что Мавка - первая феминистка в украинской литературе. Она первая выбирает себе пару и очарована Лукашем. И конфликты между ней и Лукашем, его матерью и даже Килиной ( кстати, образ традиционной жены, хозяйки) это просто испытание молодой страсти суровой реальностью и бытом. Вот и выходит, что бунтарская Мавка и ее любовь-страсть обречены на сгорание.
Печальная история, но о ней написаны все самые лучшие книги о любви. Не все романтические встречи преодолевают осуждение родных и близких, порицание общества. И если даже любовь побеждает, то нам абсолютно неизвестно, как долго эти герои прожили вместе, преодолев преграды и препятствия.
И все же любовь не остановить. Вот такая она, безрассудная и безудержная как стихия - набросок подвеса "Две звёзды" ( качество оставляет желать лучшего, конечно). Это кометы, звёзды, застигнутые вихрем чувств и эмоций.

Романы, в которых любовная линия идёт на первом плане,  всегда были для меня "десертом" в мире литературы. Чём-то таким, что весьма приятно почитать время от времени, но основным чтивом не станет никогда - слишком сладко, ванильно и...не соответсвует моему темпераменту, что ли. Я не зачитываюсь любовными романами так, как, скажем, фентези, мистикой или ужасами, но прочла много достойных творений, некоторые даже перечитывала пять раз (Джэн Эир, например. И забавно, что всякий раз по новому раскрывались для меня в книге те или иные события, фразы, ход мыслей героев).

Куда охотнее я читаю литературу, в которой любовная линия/линии проходят через основной сюжет, добавляя красок и полноты картины, но вполне могут не влиять на основной сюжет книги.

Обожаю фэнтези с миром эльфов, ведьмаков и волшебников (в свои 27 лет получила неимоверное удовольствие перечитывая Гарри Поттера, поразилась, насколько сложный мир автор создала, и какие глубокие вещи проскальзывают в диалогах, хотя в лет 13, когда читала эти книги впервые, ничего этогоя и не замечала! А любовь Снэгга к Лили Поттер?! Да там драмы больше, чем во многих "взрослых" произведениях. )


Любовь - сложное чувство, эдакий коктейль, зелье, полное сложных ингредиентов (порой очень редких), и "варить" любовное зелье, чтобы оно стало "настоящим" приходится годами. Да и для его приготовления всегда нужны двое. 

Сейчас перечитываю Чужестранку (разбавляя приторность Сапковским с его Ведьмаком), и все это вместе вырисовывается в образ. В целом образ подвеса-сосуда, миниатюрного флакона в обрамлении листвы - это моя стойкая ассоциация со многими романами о любви: каждая романтическая история в чём-то имеет сходную форму, но наполнение всегда разное. Есть общие элементы, как и в любом "порядочном любовном зелье": щепотка страсти, горсточка влюбленности, немного схожего и чуточку противоположного, хитросплетение судеб, преграды, которые суждено преодолеть, сложные характеры двух любящих сердец, время, нужное чтобы "зелье" настоялось, и стало крепким, уважение, интерес друг к другу. 

Ну и ещё, конечно же немного мистического флера, ведь каждая история любви (и в романах и в жизни) - это всегда череда событий, мыслей и действий, приведшая главных героев к тому, что принято называть "романом".   И кого не спрошу "без волшебства не обошлось". (С)

Идея украшения: серебряный флакон (можно ажурный, а можно цельный, без просветов, но с ажурной резьбой), поверх которого, выступая над основой сосуда, простираются ветви, цветение которых - два любящих сердца. "Крышку" бутылочки с любовным эликсиром венчает овальный камень, горлышко также украшает ряд камней. Такая себе миниатюрная бутылочка, запечатавшая в себе любовный коктейль, ведомый только двоим.