До історичної області, що має назву Слобожанщина, повністю чи частково належать території Харківської, Сумської, Луганської, Донецької областей, а також Білгородської, Воронезької, Курської. Нумо заглибимося в таємниці національного одягу жінок та дівчат цих країв!

Ці землі були заселені вільними козаками, яки отримували слободи. Історики стверджують, що вони були відносно заможними, тож тканину часто не ткали, а купували готову, фабричну. Однак натільні сорочки лишалися домотканими. Саме тому вважається, що на Слобожанщині традиція вишивки не така потужна, як у інших етнічних регіонах. Однак виокремилися свої традиції оздоблення одягу. Вони були настільки сильними, що якщо чоловік брав собі жінку з іншого села, вона продавала чи дарувала увесь свій одяг і повністю змінювала гардероб. Інакше односельці чоловіка могли насміятися з дивачки-чужинки.

Шили й вишивали переважно лляними нитками, на відміну від інших регіонів, де часто вживали шерсть. Кольори вишивки тут здебільшого неконтрастні (крім святкових сорочок), превалюють рослинні та природні мотиви, вживається техніка вибивання по тканині, настилювання (лиштва). Широко розповсюдженою тут була і вишивка білим по білому. Чим далі в глибину давен, тим сакральніше значення білої вишивки: вона була ознакою жалоби. І навпаки, з часом втратила це значення й набула нового: сучасні українки вважають її вишуканою і стильною. Оскільки Слобожанщина заселялася пізно, то була доволі молодим регіоном і не так сильно зважала на ритуальність цього способу вишивки. 

Великий вплив тут чинили традиції Наддніпрянщини, а саме Полтавщини, що розвивалася не так стрімко, тому зберігала ознаки "класичності" в строї та оздобленні одягу. Аж до кінця ХІХ сторіччя на Слобожанщині носили сорочки "полтавського типу" (всі її частини викріювали по прямій нитці). Крім вишивання, прикрашали тканину мережкою - ажурною вставкою. Окремою гордістю слобожанки були мережані подоли, що визирали з-під плахти.

Харків'янки, 1900 - 1916 рік. Мережаний одяг у той час іще був "у моді".

Фото з проекту "Щирі"

На фото — Ірина Данилевська, засновниця Ukrainian fashion week, у костюмі Балаклійського району Харківської області (з колекції Ігора Перевертнюка). Якщо звернути увагу на її костюм, в очі кидаються рукава, прикрашені незвичним способом. Це вирізування, варіант оздоблення літнього одягу. Вирізаний орнамент нагадує дерево, класичний мотив українського одягу. Також подекуди трапляється вишивка білим по білому. На сорочку одягнуто керсетку, оздоблену шнуром. У слобожанок керсетки були довгі, могли сягати нижче колін. Зав'язували їх високо під грудьми, тому їх носили й вагітні молодиці. На шиї, окрім коралів, бачимо й дукач з бантом: певно, за приклад узято заможну жительку Балаклії. Медальон з хрестом - типово харківська прикраса; у кожному районі дукачі виглядали по-своєму.

Покрита голова у жінки свідчила, що вона заміжня. Головний убір на Ірині — очіпок, він виготовлявся у формі кораблика, під нього ховалося волосся. Щоб він тримав форму, його набивали домотканою тканиною, вкривали парчею. Між полотном і парчею жінки прокладали шматочок прісного тіста - так убір краще "стояв". Зверху очіпок пов'язували хусткою. До речі, по убору теж можна було визначити статус родини: парча привозилася до України з Греції, а шовк для хусток - аж з Ірану!

 На початку ХХ століття українки почали носити більш "міські" сорочки: на кокетці, до якої пришито рукава, і з викотом на грудях. Коли з'явилася можливість працювати в місті, жінки відмовлялися від багатошарового вбрання на користь чогось більш зручного: так вивелися плахти, фартухи й бесаги, а на голові лишилася сама хустка, без очіпка й шматочка тіста. Після Першої світової війни стали доступними перші журнали з викрійками, й одяг став різноманітніший й індивідуальніший, сучасніший на вигляд. А далі національний костюм замінили надбання легкої промисловості. Та в багатьох родинах де-не-де зберігаються зразки побутової вишивки на полотні - чи то рушник, чи то сорочка. А дехто застав бабусь, які ще вміли працювати веретеном і човником, ткали ряднинку вечорами...

Зберігаймо традиції народного строю, хай не в тканинах чи фасонах, а хоча б у кольорах і вишиваних орнаментах. Хто сказав, що вишиванка не пасує до джинсів? А довершити образ можна не лише коралями, а й натуральним камінням чи чистим сріблом. Сучасні українки - гарні, стильні й мають неперевершене почуття смаку. Ми в Орінго це перевірили давно!

Анастасія Орінго