Колись давно на теренах різних цивілізацій люди вважали серце джерелом всіх почуттів та емоцій. Бувши з’єднаним через кровообіг з усіма органами, воно виступало одночасно і приймачем, і передавачем. Ці вірування базувались лише на сприйнятті світу і не мали під собою наукових доказів.

А що сьогодні? Вчені проводять медичні дослідження в області трансплантології, щоб довести, що наші предки були не так далекі від істини. Прямих доказів того, що серце має клітинну пам’ять та може нести інформацію про вподобання людини, ще недостатньо. Хоча випадки, коли люди разом з органом наслідували страхи, смаки та погляди свого донора непоодинокі. Проте, вже сьогодні відомо, що людське серце має набагато складнішу будову, ніж ми уявляли.

Довгий час вважалося, що серце контролюється виключно вегетативною нервовою системою, яка передає сигнали від мозку. Однак вчені виявили, що серце має власну складну нервову систему, яка має вирішальне значення для контролю його ритму. Цей «маленький мозок» відіграє ключову роль у підтримці та контролі серцебиття, подібно до того, як мозок регулює ритмічні функції, такі як пересування та дихання. А це значить протиставляння чутливості серця та розсудливості мозку вже не є коректним. І ті, хто відчайдушно слухав лише голос серця, тепер можуть впевнено казати, що це був цілком зважений вибір.

Відкриття безсумнівно важливе для науки, проте в буденному житті ми радше апелюємо не до медичних, а до емоційних властивостей серця. І без наявності в співрозмовника чуйного, емпатійного серця ми ставимо під сумнів навіть існування самої людини. Людяність, турбота, небайдужість — такі ж неодмінні «складники» людського серця, як і базові емоції. І хоча безтурботне серце легше нести в грудях, у світі й без того забагато порожнечі, щоб впускати її вглиб себе.

Наталія Орінго