Давным - давно, в далеком марте 1959 года на свет появилась всем известная кукла "Барби". А у нас как раз есть любимые серьги и кольцо "Барби"! Вот тут всё и случилось. Уже все заскучали за конкурсами и мы решили сделать лёгкое и приятное развлечение.
Куклы у всех девочек были хотя бы по одной. У многих они есть и сейчас. Правила конкурса: от вас - одна фотография (сделанная вами) куклы-подружки с коротенькой историей в комментарии к данной теме, а от нас - розыгрыш среди участниц семь разных "Барби" (серьги или кольцо).
Не обязательно любимая кукла должна быть из породы "Барби", принимаем в компанию всех. Можете дополнить фото-композицию украшениями от Оринго, визиточками, коробочками. При появлении необычных работ возможны особенные сюрпризы!
Сроки приёма работ - до 12 марта включительно. Результаты - 15 марта вечером.
Надеемся на красивые фотографии и увлекательные истории.
Leirion
Пнд, 12/03/2018 - 22:47
Leirion
Пнд, 12/03/2018 - 22:53
cvb
Пнд, 12/03/2018 - 22:32
Добрый вечер. Меня зовут Агата.
Почему люди думают, что у игрушек нет души? Ведь есть игрушки, сделанные вручную, и мастер вложил в них частичку своей души, часами собирая их из множества элементов, кусочков - в единое целое. С этого момента они начинают жить…
Я – обычная, текстильная кукла. Меня зовут Агата. Целыми днями я сижу на полке и радую глаз своей красотой. Я улыбаюсь душой, хоть у меня нет рта.
И поделать я с этим ничего не могу - Мастер сделал меня именно такой: без губ, с красивыми рыжими волосами и милым личиком. Он каждый день, с утра до вечера, собирал меня, и каждый день у меня появлялось что-то новое: руки, ноги, туловище. Однажды вечером он принес мне маленькое платьице, пальто с множеством мелких деталей и одел на меня. Я была счастлива!
Но затем пришел человек, которого звали «заказчик» и забрал меня, отдав Мастеру какие-то бумажки.
Через полчаса я оказалась в своем новом доме. И была подарена своей хозяйке.
Оказывается Мастер шил меня на заказ как подарок, я маленькая копию своей хозяйки.
Меня посадили на полку у окна в светлой комнате. Теперь вечерами мы смотрим фильмы, фото путешествий хозяйки, я слушаю рассказы о путешествиях, мне примеряют новые наряды и примеряют украшения с камушками. Засыпая я смотрю сны о наших путешествиях и предстоящих походах.
mirelin
Пнд, 12/03/2018 - 22:42
А это мои любимые куклы: Маша (кукла производства СССР) когда-то точно такую же купили на подарок ко дню рождения двоюродной сестре и нам с сестрой купили такую же, только в другом наряде, у Маши даже сохранился ее оригинальный наряд, когда-то она умела говорить "мама", но со временем, после купания, механизм перестал работать, а вот глазки и на сегодняшний день в прекрасном состоянии. Вторая кукла Барби, я о ней очень мечтала, и вот мечта сбылась, на какой-то из праздников мне ее подарили, счастью не было предела, с удовольствием с ней играла и шила наряды (на фото: платье и шляпка, были пошиты собственноручно), даже в школу ее с собой носила, хоть уже и не такой маленькой была. Спасибо за такой конкурс, на какое-то время снова вернулась в детство и даже захотелось сшить кукле новый наряд, возможно, и такой конкурс будет в Оринго? В фотосессии участвовали: Энигма с яшмой и Майя с зеленым кварцем.
annika
Пнд, 12/03/2018 - 23:16
Эти куколки напоминают мне любимых Барби.Тех Барби из моего детства, которым мы шили с мамой наряды остались в целости ,но, к сожалению, сейчас они далеко...Верю, что вернусь еще к ним.
В роли диадемы - серьга Вечер, в роли короны - кольцо Каталония. Ну и еще пояса - цепь и браслет Заир.
Шкатулочка для драгоценностей и топиарий - ручной работы.
ekos
Пнд, 12/03/2018 - 23:22
Sin
Втр, 13/03/2018 - 00:15
ekos
Ср, 14/03/2018 - 10:07
frenki0509
Ср, 14/03/2018 - 10:21
МирославКа
Пнд, 12/03/2018 - 23:25
Але у нашій сім*ї Син жив дуже довго, Святик спав із ним, їв, при чому в Сина завжди був кращий апетит і настрій))), всю шкоду, що ставалася у квартирі, звичайно ж робив Син… Але зробив він також дуже багато хорошого, особливо у перші тижні, як з*явився наш молодший. Бо сталося так, що старшенький категорично не визнавав меншого брата й ревнував його до мене. Пропозиції віддати немовля сусідам, родичам, в садочок, бабусі, циганам і т.д. надходили від Святика мало не щодня. Причому, він не проявляв жодної агресії, просто йому було дискомфортно від того, що отримує значно менше уваги (як я не старалася, але коли залишаєшся на цілий день сама із двома маленькими дітьми, все одно немовля потребує й отримує більше мого часу й уваги. Бо тоді коли воно засинало, доводилося прибрати, готувати, поміж іншим граючись зі старшим). Так от, саме моє заохочення робити із Сином все те, що я роблю з Дениском, допомогло розрядити ситуацію. Я пецькала дитині пупок зеленкою, Святик робив те саме Сину, я переодягала малого в памперс, тут же ми вирізали й примотували тоненьким скетчем памперс Сину з одноразової пелюшки, я годувала Дениска, в Сина теж була обідня перерва. Ось так за спільними клопотами ми всі четверо й подружилися)))
А ще Син дуже нагадує мені ляльку з мого дитинства – вона була найулюбленішою іграшкою, незважаючи на те, що не мала однієї руки. Я так і називала її – Каїка – тобто каліка, думаючи, що то їм*я, бо почула це слово від дорослих. Я теж засинала, їла, гралася, дивилася телевізор, гуляла зі своєю Каїкою, аж поки якогось вечора не знайшла її серед своїх іграшок...
Це були моє перше усвідомлене почуття жалю (такого тягучого, липкого, безвихідного), почуття розпачу і страху за свою ляльку. Я шукала її цілий вечір, натомість мені принесли новеньку блискучу ляльку. Але думка, що Каїка десь сама, безпорадна, без руки, може, в темноті, налякана, голодна, викликала такі ридання, такі емоції, що як потім розказували батьки, вони й самі були не раді, що, купивши мені нову ляльку, вивезли потріпану, кудлату безруку на смітник за село (а то було саме за два дні до Пасхи – розпал генеральних прибирань і викидання різноманітного мотлоху). Всю ніч я схлипувала крізь сон і кликала Каїку, й зранку батько завів свій мотоцикл, посадив на нього маму, й вони поїхали на сміттєзвалище. І в той час, коли порядні галицькі господині місили паски, пекли ковбасу і мили підлогу, готуючись до свята, мої батьки старанно шукали серед сміття Каїку А треба сказати, що за минулий вечір і з раннього ранку того сміття таки добряче додалося, бо в селі перед Великоднем немає людини, яка б не прибрала своєї господарки. Але, о щастя, моя лялька була врятована, її відкопали з-під мотлоху, вимили у найближчому рівчачку й привезли додому, де вона прийняла пахучу ванну, була витерта, висушена й обцілована з ніг і до голови. Крім того, я зняла із нової ляльки плаття, поклавши її спати, а в її наряд одягла Каїіку. Милішої іграшки, аніж моя Каїка, на той момент у моїй уяві просто не існувало, як, зрештою, і щасливішої дитини, аніж я після того, як побачили свою віднайдену подружку. А потім я і сама почала шити ляльки із тканини. До них, до речі, легко пришити нову частину тіла, якщо стару щось пошкодить)))