Депресія - важкий і неймовірно підступний стан, схожий на психічне отруєння: воно руйнує і душу, і тіло. Подолати цей стан і відродитися до життя - справжній героїчний вчинок. Тож пропоную сьогодні надихнутися історіями саме такого щасливого відродження.
Можливо, хтось здивується, що депресію називають хворобою, а позбавлення від неї - майже героїчним вчинком. На жаль, у нашому суспільстві все ще заведено вважати, ніби депресія - це поганий настрій, важкий період у житті, нудьга... що завгодно, що до хвороби не має жодного стосунку. Втім, це далеко не так. Депресія - це важкий стан психіки, спровокований і "підживлюваний" розладом у тілі. Так-так, насамперед це фізична проблема, порушення складного хімічного балансу в мозку, через яке розвиваються зміни в психіці. Строго кажучи, практично будь-яке ментальне захворювання має "коріння" в мозку і нервовій системі, але в депресії воно заховане настільки хитро і добре, що помітити його практично неможливо.
Як і інші хвороби, депресія лікується ліками. На жаль, ні зміна роботи, ні виграш у лотерею, ні навіть кохання не допоможуть "полагодити" зламаний хімічний баланс. Однак усе це може стати першою сходинкою на шляху до зцілення, дати сили жити й діяти (зокрема й дійти до лікаря). Тож не варто сприймати наступні історії як інструкції із самолікування: робота, творчість, сім'я сприяють зціленню, створюють сприятливе середовище, проте не лікують самі по собі. Ці історії - не інструктаж, а натхнення.
Мабуть, найвідоміший випадок подолання депресії - це випадок Джоан Роулінг. Представлення "мама Гарі Потера" вже давно не потребує, і, ймовірно, ви вже чули історію про те, як "Гарі Потер" взагалі з'явився. Усе почалося якраз із депресії та спроб із неї вибратися. Майбутня авторка чарівного світу в далекому 1990 році жила в умовах аж ніяк не чарівних: без роботи, без грошей, після розлучення, з вельми туманним майбутнім і депресією на додачу. За словами самої Роулінг, писати роман про хлопчика-чарівника вона почала, перш за все, просто щоб не збожеволіти. І це завдання роман блискуче виконав! Щодня Роулінг приходила в одне й те саме кафе і наполегливо, рутинно писала. Це був своєрідний ритуал, за який можна було триматися, і щодня це маленьке чаклунство спрацьовувало - Роулінг почувалася трохи менш розпачливо, трохи більш упевнено... За кілька років їй вдалося перемогти депресію - і можна з упевненістю говорити, що "Гаррі Поттер" став першим кроком на цьому шляху. До речі, дементори, одні з найстрашніших істот у потеріані, задумувалися авторкою саме як втілення депресії. Дуже схоже... На щастя, з реального життя Роулінг вони зникли, залишившись лише моторошною пам'яттю в книгах.
На фото: підвіс Unicorn
Герой другої історії - сер Вінстон Черчилль. Так-так, сам Черчилль, блискучий політик, "британський лев", який ще за життя став фігурою історичного масштабу! Однак ні слава, ні вплив не врятували його від хвороби, так само як і відповідальна посада (на думку деяких людей, депресія - це "безвідповідальність" і "ухилення від проблем"; сказали б вони це серу Вільяму!). За відомостями біографів, Черчилль страждав від депресії багато років, і з часом його стан погіршувався. Однак він щосили залишався в строю - до 1945 року, коли його партія програла вибори до Парламенту. Поразка зламала Черчилля: формально він пішов в опозицію, проте фактично на кілька років випав із політичного та суспільного життя. Однак через шість років він зумів буквально "повстати з попелу", повернутися в політику і навіть здобути перемогу на нових виборах! Що йому допомогло подолати хворобу? Хороше запитання. Можливо, це були книжки - у період хвороби та політичного затишшя Черчилль багато читав і навіть сам звернувся до літературної діяльності. Імовірно, йому допомогло те ж саме, що й Роулінг, як би незвично це не звучало. Можливо, свою роль зіграли гарний віскі та улюблені сигари... хтозна, проте не раджу повторювати таке лікування. Звісно, якщо ви не прем'єр-міністр Великої Британії.
На фото: підвіс "Вершини перемоги"
Третя історія - не стільки про подолання і зцілення, скільки про вміння жити зі своєю хворобою. І не тільки жити, а й творити, писати і навіть стати автором нового літературного жанру! Наш третій герой - Едвард Лір. Вам напевно знайомі його абсурдні вірші, пісеньки і, звісно ж, лімерики. Здається, немає на світі нічого такого, про що Лір не придумав би жарт, каламбур або абсурдний віршик. Придуманий ним жанр "нісенітниці" з літературної розваги виріс у справжнісінький філологічний експеримент і надихнув чимало письменників XX століття... А малюнки Ліра? Його нарочито примітивні ілюстрації до власних віршів - нітрохи не менший шедевр абсурду. І до чого ж тут депресія?..
На жаль, усе своє життя Лір страждав на хворобу, про яку в його часи навіть не знали. У своїх щоденниках він нерідко описує свій душевний стан - і він лякаюче схожий на прояви хронічної і дуже сильно запущеної депресії. Хвороба ускладнювалася ще й тим, що Ліру відчайдушно не щастило з роботою: з дитинства він хотів стати художником, прекрасно малював і мріяв прославитися як пейзажист. Однак йому доводилося займатися чим завгодно і працювати ким завгодно - тільки не малювати. Лір важко це переживав, проте знаходив розраду в аматорських ілюстраціях і, звісно ж, у віршах - майстерних, напрочуд легких і неймовірно життєрадісних. На жаль, Лір не зумів вилікуватися - йому не пощастило з епохою - проте абсолютно точно зумів перемогти хворобу, пишучи вірші, малюючи картини і радіючи життю всупереч усім обставинам.
Каже дід: - Чи такий я здоровий,
Щоб тікать од цієї корови?
Сяду на перелаз
І всміхнуся ії раз -
Може, серце пом'якше в корови?
***
Жив да був чоловік у Кілкенні,
Що мав гріш - і не більш - у кишені,
І того взяв потратив
На меди та салати...
Отакий-то ласун із Кілкенні!
***
Остогидли старому з Гааги
Всі розумні діла та розваги,
Кулю газом надув
Та й на місяць гайнув
Непосида старий із Гааги.
Звісно ж, універсальних ліків від депресії не існує - для цього люди занадто різні: ми беремо силу з різних джерел, для нас важливі різні речі, та й організми в нас працюють неоднаково. Шлях до відновлення може бути яким завгодно дивним і довгим - проте важливо пам'ятати, що він існує.
Ольга Орінго
Оринго
Втр, 13/12/2022 - 22:56
Відкрила прочитати статтю і щиро здивувалася — ми ж не домовлялися з Олею, про кого вона буде писати і чим ілюструвати.
Cleona
Чт, 15/12/2022 - 12:22
І друзі, і сім'я.
А я чомусь самотня,
Немов і не своя.
Я є безлюдний острів,
Хоч натовп навкруги.
Не бачу зовсім світла,
Лиш темні береги.
Чому не бачу сонця
Із-за тюремних ґрат?
Сама собі і в'язень,
Сама собі і кат.
Це переклад вірша пацієнтки з депресивним розладом, британки Кет Глазго, написаним в процесі лікування.