***
стіни, що затуляють чотири сторони світу,
усе ще не дім.
струни, напнуті на гриф,
усе ще не музика.
і серце, в якому любов не живе,
неживе.
(Мар’яна Савка)


...Самотній Журавлик мріяв знайти кохання.
Був звичайний зимовий день, 14 лютого, і птах знову вирушив на пошуки...

А чим вони закінчаться дізнаємося трохи пізніше)...



Вiтаю всiх)

Почну з цитати, нещодавно підглянутої в Орінго:
"Кохання. У найкращi части це мрiя. У найгiршi часи - порятунок." ( Крiстiн Генна).
І продовжу словами Ліни Костенко:
"Єдиний, хто не втомлюється, - час. А ми - живi, нам треба поспiшати."

Тому вирішила і цього року знову приділити час темі, яка обов'язково торкнулася (або ще торкнеться) кожного в його житті. Для мене вона є основоположною. 
Без можливостi отримувати та вiддавати кожен день хоч трiшечки теплих почуттiв, без того, щоб вiдчувати поруч рiдне плече - я не живу, я iсную.
Наважилась написати цього разу ще й тому, що моïй історії кохання (якщо небеса дозволять) восени  виповниться 40 років (офіційний відлік) і на три роки більше з моменту знайомства.  Життя пролетіло як одна мить. Було все, але завжди знаходили шляхи порозумiння. Мабуть, хтось зверху вирішив, що нам треба залишатися разом). 
Так і живемо, дві вже немолоді людини не в кращому фiзичному станi, зі складними непоступливими характерами,  але з розумінням, що ми є одне в одного...

І нехай між нами не пристрасть, як у молоді роки, але почуття, перевірене роками, що пройшло крізь вогонь, воду і мідні труби. Воно не менш цінне, як мені здається. Сьогодні, коли я знаю всі "особливості" зі знаком плюс і мінус своєї рідної людини, я вже не уявляю її іншою. Часи, коли я намагалася щось виправити, вже давно зникли у минулому, чому я дуже рада).

Любіть своїх половинок такими, якими вони є, або нехай тоді вони не стають рідними)...

Ну все, тепер власне по темі.
Я обрала для дня закоханих особливі прикраси, музичні теми і випадкові поетичні рядки, що відгукнулися моєму серцю в цi днi.
Приємного перегляду!

***
Сьогодні, мила, день буде прекрасним
І на морозі розцвітуть сади,
І сонце нам світити буде ясно
Все буде так, як того схочем ми!..

Танцюй зі мною повільно
Хай зачекає світ божевільний...
Танцюй зі мною повільно
Бути щасливі ми повинні!..

Сьогодні, мила, день буде, як треба
І в темнім небі зорі спалахнуть,
А потім нам з тобою, якщо треба,
Вони із неба в руки упадуть...

(ADAM - Повільно)




В день 14 лютого 2025 року зi мною:
- кольє "Дукач. Яблуневе серце" 
- каблучка "Кладдах"
- каблучка "Вiчне перо" ( з червоною нано-шпiнеллю)
- каблучка "Двi ластiвки"
- сережки "Романс про любов" (з пiдвiсками от сережок "Пiсня плюща")
- браслет "Сiм днiв", на ньому пiдвiс "Like " ( з сердолiком)
В прикрасах сердечки граната.

В обраних прикрасах переплетені символи любові та відданості, відродження й оновлення життя, символи захисту й підтримки, вірності та міцності сімейних уз. 

Мріяла про дукач у такій кольоровій гамі вже давно. Колись у далекому 1985-му році нашою першою сімейною подорожжю була поїздка в Абхазію, на гірське озеро Ріца. Тоді в мене була простенька вишиванка з червоно-чорною вишивкою хрестиком, зберігаю її та фото в ній, що вдягла ïï в дорогу. Тепер ось "Яблуневе серце" дарує мені теплі спогади про ті дні.



***
Лейтмотив щастя
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну, звідки… Тоді вже що ж…

(Ліна Костенко)







***
Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.
Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов.

(Маріанна Кіяновська)





***
Я так тебе люблю, як риба любить зябра.
Не дихає без них. I я без тебе теж.
У рiчцi сновидiнь - задушлива макабра.
Та вранцi знову ти, як джерело, течеш.

Iде у монастир моя душа-монашка
За мною темний дощ бiжить, як вовкодав.
Твоя хода легка. Менi без тебе важко.
Я навiть не беру того, що Бог подав.

Про тебе шелестять кущi мокроголовi.
Про тебе дзеленчать уламки кришталю.
Я плаваю в тобi, як у сльозi й у словi.
 Я так тебе люблю...

(Iгор Римарук)



***
Це висохла квітка поміж сторінок словникових,
гірка серединка у кісточці абрикоса...
Це ніч — невимовна, незвідана, невипадкова
у зжовклому серпні, заледве опів на осінь.

Облизує пальці зелена вода солона,
слідів ланцюжок перекреслює аркуш пляжа.
І жодного слова вона йому не заборонить.
І жодного слова він, 
чорт забирай, 
не скаже.

(Анастасiя Литвиненко - Анастасiя Орiнго)



***
Затремтіли струни у душі моїй…
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній…
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!

Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш…
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.

(Олександр Олесь)



***
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

(Микола Вінграновський)



***
я вірю у силу і в астенію
я вірю у твердість і вірю у гнучкість
я мало що знаю і мало що вмію
та певен що нас вже ніщо не розлучить
хоч кажуть кохання триває три роки
і кажуть що пристрасть за ніч вигорає
та нам ні до чого ці марні уроки
бо ми ще вчимося у себе навзаєм
бо ми ще дивуємось кожному слову
і ніжність досліджуєм факультативно
ми зáвжди незрілі завжди не готові
це дивно і гарно це гарно і дивно
а разом ми сильні і астенічні
і часом гнучкі а часами – камінні
і кожна хвилина для нас ніби вічність
коли ми не разом коли ми мов тіні
і кожна хвилина для нас ніби глина
коли ми – ліпнина єдиного літа
і так нам безумно бездумно дитинно
немов у господньому «будьте як діти»..
..а навіть коли бути сильним несила
ми гнулись та не прогинались без міри
і ми несміливими бути не сміли
бо є в нас кохання і трошечки віри

(Юрій Іздрик)



***
ці двоє напевно якісь ненормальні –
кажуть про нас на небі
без даху без страху без клятви без спальні
без всього, що іншим треба

блукають в пітьмі і пливуть проти плину
все насамоті й поодинці
хіба так людина шукає людину?
хіба чоловік це і жінка?
хіба вони знають хіба вони вміють?
на що сподівається кожен?

а ми собі мовчки дійшли аж до краю
і пекло на рай перекроюєм
ми знаємо те, що ніхто більш не знає:
ми є
ми вже разом
нас двоє

(Юрій Іздрик)





***
За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти, —
я тебе передчую.

(Сергій Жадан)



***
Сонет 116
Не буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець. То не любов,
Що розцвіта залежно від нагоди
І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це — зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі —
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.

(Вільям Шекспір, переклад Дмитра Паламарчука)







***
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.

Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

(Сергій Жадан)



***
Сонет 54
Краса тоді прекрасніша стократ,
Як вірність їй властива невід'ємно.
Ми цінимо в трояндах аромат,
У пелюстках розлитий потаємно.

Хай у шипшини теж яскравий цвіт,
А стебла й колючки не відрізнити,
Чому ж тоді не поважає світ
Її красиві, не пахучі квіти?

Вони, не прикрашаючи сади,
Безславно в'януть на кущах багряних.
А про троянди спомин назавжди
Залишиться у пахощах духмяних.

Коли краса зів'яне і мине,
Мене на вірші вірність надихне.

(Вільям Шекспір, переклад Дмитра Павличка)



***
ці нав’язливі ночі зводять з рахунку
ці неонові дні застигають у склі
ти мені завинила півтора поцілунки
і розпущений вузол смислової петлі
а польоти без тебе – це тупо прольоти
і реальність суха як військовий устав
я лиш дуже приблизно здогадуюсь хто ти
і не маю на тебе ніяких підстав
і не маю на тебе ніяких капканів –
ти проходиш крізь сіті як риба крізь лід
ти приходиш нізвідки крізь пасма туману
і зникаєш імлистий лишаючи слід
ти в мені – наче віра нова наче вірус
проникаєш усюди без віз і без меж
я для тебе – таблиця пергамент папірус
що захочеш напишеш а потім зітреш
тут без тебе завмерло усе й зупинилось
тут на тисячі миль глухо пустка і штиль..

тільки небом ширяє невидимий стилос
і рождається в небі незвіданий стиль

(Юрій Іздрик)

***
Знову і знову я поринаю у світ, який ми знали:
Колись ти йшла поруч зі мною, -
І ми пізнали той незбагненний, неймовірний світ,
Світ взаємного кохання...

І кожен яскравий неоновий знак обертався зіркою,
І сонце і місяць, здавалося, належали тільки нам,
Кожна обрана нами дорога ставала золотою!..
Але мрія була занадто прекрасною, для того щоб її втримати.

І ось знову і знову я занурююся у світ, який ми знали,
Де твоє кохання зiгрiвало мене...

Знову й знову, блукаю думками світом, що колись був наш.

(Frank Sinatra - The World We Knew)






...Вечорiло. Святкове місто було прекрасне, тому що цього дня було вимовлено і почуто безлiч слів кохання. Воно переповнювало простір і в ньому з'являлися все нові й нові союзи люблячих сердець.
І подивіться! Високо-високо над дахами будинків кружляла у своєрiдному танку чудова пара птахів. Журавлик зустрів ту саму, єдину, яку довго шукав... 



Побажаємо їм щасливої долі, а разом з ними - всім тим, хто кохав, кохає, і тим, хто про це мріє    

Дякую Орiнго! Завдяки неймовiрним прикрасам ми можемо створювати кожен день нову маленьку цiкаву й незабутню iсторiю свого життя.
Дякую всiм, хто все це осилив полистати- почитати- подивитись)