Я кажу «Лесь Курбас», ви кажете… Спробую вгадати: «Березіль». А що ви знаєте про «Молодий театр»? Перегляньмо разом його афішу з вісьмома кращими постановками!

Як у будь-якій брошурці, все починається з короткої біографічної довідки. Отже, Олександр-Зенон Курбас народився в Самборі на Галичині в акторській родині. Тож виріс за лаштунками і навіть виконував невеличкі дитячі ролі. А коли виріс, то отримував освіту спочатку у Львівському, а потім у Віденському університеті на факультеті філософії. Якраз у Відні він закінчив драматичну школу і захопився театром. Лесь знав вісім мов. Російської серед них не було.

Після перших спроб заснувати український стаціонарний професійний театр у Тернополі Лесь перебирається в Київ, щоб працювати у театрі Миколи Садовського. У 1917-му він організовує там студію молодих акторів — Садовському вже шістдесят один, а юнакам хочеться чогось сучаснішого, свіжішого. Так утворився «Молодий театр», що проіснував лише два роки, але без якого не було би українського модерну таким, яким ми його знаємо. Перший осередок українського символізму — це якраз поетичний, мистецький, акторський (а загалом просто скажімо «богемний») Київ цих молодотеатрівських років. Тут обертаються Анатоль Петрицький і Микола Терещенко, Михайль Семенко і Олекса Слісаренко, Павло і Яків Савченки… Тут Тичині за «Сонячні кларнети» наливають червоне вино у справжній кларнет, а сам Лесь випускає «Театральні вісті» з власними перекладами Лессінга і Вайлда.  

Свій перший сезон театр відкрив постановкою «Чорної Пантери і Білого Ведмедя» Володимира Винниченка. А що ще ставили? О, усе — від античної комедії до різдвяного вертепу… 

«Чорна Пантера і Білий Ведмідь» Володимира Винниченка, 1917 рік. 

Режисер і виконавець головної ролі — сам Курбас, Риту-Пантеру зіграла Поліна Самійленко. Винниченка трупа ставила не вперше, до цієї постановки вже був його «Базар». Курбас свідомо загострював психологізм у п’єсах Винниченка, доводячи до межі вивчення персонажів і до змішування особистого і зіграного.

Фінансування театр не мав, але декорації все-таки мусили існувати, і їх виконав Михайло Бойчук. У дуже графічному, символічному ключі, забравши з них всі прикмети побуту і лишивши тільки умовності.

Поліна Самійленко в ролі Рити, Лесь Курбас в ролі Корнія. Цифрова колекція Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

 

Вистава за драматичними етюдами Олександра Олеся, 1917 рік.

Збірну виставу режисирували вдвох: «Осінь», «Танець життя» і «При світлі ватри» — Лесь Курбас, а потім останню замінили на «Тихого вечора» — її робив уже Гнат Юра. Це була спроба дослідити символістичний театр. Акторам довелося опанувати іншу мову, іншу пластику і навіть іншу міміку. Перед початком вистави Курбас виходив до глядачів у костюмі П’єро і розповідав про природу символізму, окремо відзначаючи: «театр Олеся — театр вибраних, і часто з ним зустрічатися не випадає». Такий пролог подобався не всім, але без нього подібна вистава існувати повноцінно, певно, не могла.

Символізм Олеся чудово підкресилили декорації Петрицького: засніжене вікно, у яке тривожно б’є гілка, трансформувалося в своєрідну рамку для фіналу «Осені»: у вікні глядачі бачили лиш силуети героїв.  А в «Танці життя» воно перетворювалося на панно з переплетеними червоно-чорними лініями.

«Молодість» Макса Гальбе в перекладі Леся Курбаса, 1917 рік.

П’єсу вважали старомодною, і багато хто з критиків і оглядачів йшов на виставу в очікуванні чогось неймовірно модерного — адже хіба може «Молодий театр» використати такий матеріал не як тло для новаторства? Але натомість верталися додому враженими справжнім реалізмом, а не підробкою під «як в житті».

Окремо в театрі пишалися декораціями Михайла Бойчука, костюмами і реквізитом — усе було своє, не позичене по інших студіях, і пристойне. Газетний огляд навіть відначав, що декорації у молодих не гірші, а може, й кращі за ті, що має «старий» театр.

Олімпія Добровольська у ролі Ганнусі, Степан Бондарчук у ролі ксьондза Гоппе. Цифрова колекція Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

 

«Едіп-цар» Софокла у перекладі Івана Франка, 1918 рік. 

І знову головну роль грає сам режисер, на цей раз пару йому складає Віра Щепанська. Над текстом актори працювали під метроном, щоб не збиватися з ритму, а ще мали теоретичні заняття: лекції про Давню Грецію, відвідини музеїв… Пластику запозичували з амфор, скульптур, картин тощо. 

І отримали успіх! Наприклад, трапилась ось така рецензія: «У виставі немає Софокла, але тут є щось надзвичайно революційне, є сміливість, переходяча в протест, є дуже цікавий спробунок цілком малярського підходу до старої трагедії».

Володимир Леонтович в ролі Креона, Лесь Курбас в ролі царя Едіпа. Цифрова колекція Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

 

«У пущі» Лесі Українки, 1918 рік.  

Драматична поема стала для Курбаса власним творчим викликом. А от колектив його захоплення не поділяв — уже тоді багато театралів переконувалися в недостатній сценічності драм Українки. «У пущі» мала стати першою з постановок за Українкою, а на черзі були «Оргія» та «В катакомбах», але успіху вона не досягла, тож і подальших вистав не сталося.

Тут продовжувалася тема митця і суспільства, зрушена «Молодим театром» ще в «Чорній пантері…». Лесь Курбас грав фінал, не проголошуючи останні рядки з драми. В Українки після вигуку «То сурма янгола! То поклик з неба!..» Айрон закінчує: «Коли ж мене покличе янгол смерті? Я чую, вже його недовго ждати…». Актор же хотів завершувати на високій ноті, з надією і перемогою сили духа над розпачем.

«Горе брехунові» Франца Грільпарцера у перекладі Леся Курбаса, 1918 рік.

Романтичну комедію Курбас поставив у традиціях дель арте і наситив її трюками, імпровізацією, гротескними деталями. Свого часу у Відні він бачив класичний варіант постановки цієї п’єси, тому повторювати це йому було нецікаво. Відгуки — симптоматичні модерновій добі: якісь критики закидали, що грали весело, але вульгарно, без елеганції, а інші наділяли виставу епітетом «ракета — сліпуча й молода».

Декорації Анатоля Петрицького були наповнені далекими від реальності деталями, наприклад, на заднику красувалися красиві, мов квіти, риби на березі річки, а вдалині — замки і ліси.

Василь Василько в ролі Каттвальда, Леонід Предславич та Гнат Ігнатович в ролях гайдуків. Цифрова колекція Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

 

4. «Затоплений дзвін» Гергарта Гауптмана у перекладі Миколи Голубця, 1918 рік. 

 Цю казку-драму режисирував Гнат Юра, і як сам потім згадував, ставив її романтично і казково, але все одно виявив свій потяг до психологізму. Земний і чарівний світи стикаються, але не на добре, а на погибель, віддзеркалюючи один одного.

Історик театру Дмитро Антонович зауважував, що п’єса була «тяжкувата в своєму символізмі», але при цьому відзначав якість постановки. І дійсно, символістична драма була ніби спрощена до казки, але при цьому серйозність її сенсів спрощеною бути не могла.

Олімпія Добровольська в ролі мавки Равтенделяйн. Цифрова колекція Open Kurbas Музею театрального, музичного та кіномистецтва України

 

6. Різдвяний вертеп, 1919 рік.

Хотілося вчинити модернову постановку, і режисер дав оголошення в газети. Конкурс на лібретто, де класична вертепна структура і його характери відбивали би сучасні проблеми, не виявив бажаючих, тому все-таки реалізували більш звичний варіант. Хоча і пробували замовити поетові Якову Отруті ущипливі вірші про гетьмана Скоропадського…

Експеримент вертепу полягав у тому, що актори верхньої площадки мусили зображати ляльок: рухатися, ніби мають кінцівки на шарнірах, і розмовляти з паузами. Це все було частиною «виховного» процесу Курбаса, що навчав молодотеатрівців працювати у різних жанрах та творчих умовностях.

Проєкт «Open Курбас: цифрова колекція» було започатковано у 2021 році. Оцифровано 12 тисяч музейних предметів, а в результаті цю колекцію пам’яток розміщено на сайті у відкритому доступі: фотографії, негативи, костюми, рукописи, документи, афіші й макети до вистав, ескізи костюмів та декорацій, матеріали з архівів Молодого театру, Київського драматичного театру (Кийдрамте), Мистецького Об’єднання і театру «Березіль» та персоналій із музейної колекції. Окремо хочу відзначити 10 відеолекцій про життя і творчість Леся Курбаса. Щиро вдячна проєкту за інформацію та цифрові матеріали!

 

Анастасія Орінго