Харків традиційно сприймається як місто промисловості, науки та студентства. Центр машинобудування, місто численних вишів та науково-дослідницьких інститутів. Проте за цією усталеною індустріально-академічною завісою приховується не менш яскравий мистецький Харків — місто багатої культурної спадщини, самобутніх мистецьких шкіл та інноваційних творчих пошуків.

Від класичного образотворчого мистецтва до авангардних експериментів, від камерних театрів до масштабних архітектурних ансамблів — мистецтво завжди було невід'ємною частиною харківської ідентичності.

Мистецька історія Харкова розпочалася задовго до його індустріалізації. Вже у XIX столітті місто стало важливим осередком культурного життя Слобожанщини. Відкриття університету в 1805 році сприяло розвитку не лише науки, а й культури. При університеті створювалися мистецькі гуртки, формувалися колекції творів мистецтва, закладалися основи мистецької освіти.

Особливого значення набув Харків як центр українського національного відродження. Тут творили письменники, художники, музиканти, які прагнули розвивати самобутню українську культуру. Місто поступово ставало простором для культурного діалогу між традицією і новаторством.

Будівля Харківського художнього музею. де у 1899 році відбулася перша Харківська художня виставка

Особливе місце в історії мистецького Харкова посідає Харківська школа малювання, заснована Марією Дмитрівною Раєвською-Івановою в 1869 році. Ця подія стала справжнім проривом не лише для Харкова, а й для всієї Російської імперії того часу.

Марія Раєвська-Іванова — перша жінка в Російській імперії, яка здобула звання художниці від Петербурзької академії мистецтв. Її шлях до професійного визнання був надзвичайно складним. Після відмови в навчанні в Академії мистецтв через гендерні обмеження, вона вирушила до Європи, де здобувала освіту в художніх студіях Дрездена, Парижа та Рима. Повернувшись до Харкова, вона вирішила створити школу, де могли б навчатися всі охочі, незалежно від соціального статусу чи статі.

Марія Раєвська-Іванова. Автопортрет. 1866

Школа Раєвської-Іванової стала першим приватним художнім навчальним закладом у Російській імперії. Тут викладалися рисунок, живопис, креслення та прикладні дисципліни. Особливістю методики викладання було поєднання академічних традицій із вивченням народного мистецтва. Школа готувала не лише професійних художників, а й ремісників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва, що було надзвичайно важливим для розвитку місцевих промислів. Серед учителів у школі був талановитий художник, вихованець Карла Брюлова — Дмитро Безперчий.

Будинок Раєвської-Іванової на вулиці Чернишевській, де розміщувалася школа

Серед випускників школи Раєвської-Іванової були такі видатні митці як Микола Самокиш, Сергій Васильківський, Михайло Ткаченко. Створена нею система художньої освіти стала основою для подальшого розвитку мистецької освіти в Харкові. У 1896 році школу було перетворено на міську школу малювання та живопису, а згодом вона еволюціонувала до Харківського художнього інституту (нині — Харківська державна академія дизайну і мистецтв).

Козача левада/Сергій Васильківський

Внесок Марії Раєвської-Іванової в розвиток мистецького життя Харкова важко переоцінити. Вона не лише створила освітню інституцію, а й заклала фундамент харківської художньої школи з її самобутніми традиціями та підходами до мистецтва. Харківська художня школа мала свої стильові особливості. На відміну від академічного мистецтва Петербурга, в Хармистецтвокові розвивалося , тісніше пов'язане з життям і культурою України. Харківські художники особливу увагу приділяли місцевим сюжетам, українському пейзажу, народному побуту.

В роботах харківських художників кінця XIX – початку XX століття можна помітити поєднання реалістичних традицій із впливами імпресіонізму та модерну. Особливого розвитку набув пейзажний жанр, в якому харківські митці досягли значних висот, створивши самобутню школу українського ліричного пейзажу.

На початку XX століття Харків став одним із центрів авангардного мистецтва. У 1920-х роках, коли місто було столицею радянської України, тут сформувалася група новаторів, які прагнули створити нове революційне мистецтво. Василь Єрмілов, Борис Косарєв, Марія Синякова, Віктор Пальмов та інші харківські художники експериментували з формою, кольором, простором, створюючи унікальні твори в стилі кубофутуризму, конструктивізму, супрематизму.

Рельеф/Василь Єрмілов

Особливу роль у розвитку харківського авангарду відіграв Василь Єрмілов — художник, дизайнер, архітектор, який створив власний стиль на перетині різних напрямів авангардного мистецтва. Його роботи з оформлення міського простору, плакати, книжкові обкладинки стали візитівкою харківського конструктивізму.

Архітектура Харкова — це своєрідний літопис мистецьких стилів і напрямів. Від барокових церков до модерну, від конструктивізму до постмодернізму — місто зберігає унікальні зразки різних архітектурних епох.

Особливо яскраво проявив себе в Харкові конструктивізм 1920-1930-х років. Будівлі Держпрому, Будинку проектів (нині — будівля ХНУ імені В.Н. Каразіна), поштамту стали символами архітектурного авангарду. Архітектори Сергій Серафимов, Сергій Кравець, Віктор Троценко створили унікальний архітектурний ансамбль площі Свободи, який і сьогодні вражає своєю масштабністю та новаторським підходом.

Афіша вистави “Макбет” театру Березіль. 1923 рік

Театральне мистецтво Харкова має давні традиції. Ще з XIX століття місто славилося своїми театрами. Особливого розквіту харківська театральна школа досягла в 1920-1930-х роках, коли тут працювали режисери-новатори Лесь Курбас, Марко Терещенко, Борис Глаголін.

Створений Лесем Курбасом театр "Березіль" став справжньою лабораторією нового українського театрального мистецтва. Експерименти з формою, пошуки нової театральної мови, оригінальні сценічні рішення — все це зробило "Березіль" одним із найпрогресивніших театрів свого часу.

Гамлет Зиньківський, арт-об.є.кт в Ужгороді

Харків мистецький — це не просто додаток до індустріального та наукового іміджу міста. Це самостійний феномен, що має глибоке коріння і багаті традиції. Від школи Раєвської-Іванової до сучасних мистецьких платформ, від класичного живопису до урбаністичних інтервенцій — мистецтво завжди було і залишається важливою частиною харківської ідентичності.

Харків — це місто, де традиція і новаторство, консерватизм і авангард сплітаються в унікальне культурне полотно. Місто, яке надихає митців і дає простір для творчості. Місто, де мистецтво — не привілей еліти, а невід'ємна частина повсякденного життя. І саме ця особливість робить Харків не лише промисловим та освітнім, а й справді мистецьким центром України.

Наталія Крюковська для Орінго