Коли в дім заносиш ялинку з вулиці, то вже через декілька хвилин хвойний аромат царює по всій квартирі.
Облаштуєш найкраще місце для неї, а вона у відповідь розпустить свої віти та стане такою пухнастою, що й очей не одвести. Сидиш, милуєшся і десь підсвідомо оживають дитячі спогади... як вдома всі клопочуть навколо головної красуні, дивляться з якого боку ставити та неодмінно, щоб верхівка була надіта прямо, обережно розгортають та розвішують чарівні скляні прикраси, а потім тато вмикає гірлянду і сотні кольорових вогників підсвічують нарядні віти...
За вікном неспішно падає сніг, дорослі вже зайняті іншими справами, а ти не можеш відірватися від свого зеленого дива і кожен раз дивуєшся її прикрасам, наче бачиш їх уперше. Тебе обіймає почуття домашнього затишку, на душі стає тепло і трохи схвильовано від передчуття прийдешніх свят..
Мабуть, мій Віфлеєм з зеленими аметистами (чи правільніше празиолітами
) саме про ці відчуття, бо вони нахлинули на мене при першому погляді на світлину з новин.
Спочатку були сережки, котрі виявилися надзвичайно зручними та зачаровали своєю візерунчастою красою з усіх боків.
Камінчики, незважаючи на малий розмір, вразили свіжістю, кришталевістю, стриманим відтінком зелені, що огортає тонким ароматом хвої, тож і не дивно, що каблучка все ж таки попросилася до пари.
Хочу зазначити, досить товариський характер празиолітів, бо вони прийняли у свою компанію і скромний лабрадор, і елегантний карбон.
Запрошую помилуватися Віфлеємом з ароматом хвої.
Віфлеєм з ароматом хвої