Люди дотримувались кордонів навіть тоді, коли керували світом на рівні з тваринами. Бажання захистити своє або захопити чуже добряче тренувало не тільки окомір, а й мозок — мало лише бачити межі власних володінь, непогано було б винайти спосіб, як донести цю інформацію до одноплемінників та примусити їх рахуватись з таким станом речей.

А ще бажано достеменно знати територію, аби не заблукати та дістатись потрібного місця. Починаючи з наскельних малюнків і до сьогодні люди створювали, створюють і використовують карти для полегшення орієнтування та співіснування в нашому великому світі. Яку мапу взяти з собою у відрядження, а якою краще користуватись в поході? Які позначки використовують у воді, на землі та в небі? За все це відповідає окрема наука картографія і розмаїття сучасних карт дійсно вражає.

Політична мапа світу схожа на покривало у стилі печворк, над яким працювало кілька майстринь. Поки одна ретельно підбирала клаптики по розміру та кольору, друга, певно менш досвідчена або ж просто непосидюча, зшивала між собою різноманітні  відрізи, не турбуючись про рівність стіжків чи поєднуваність тканини. Інколи, дивлячись на нерівний зигзаг кордонів тієї чи іншої країни, замислюєшся, чи не після гучного застілля малював їх тремтячою рукою якийсь правитель з далекого минулого? А коли кілька годин поспіль стоїш у черзі на митниці, то зовсім сумніваєшся в доцільності цих меж. (Звісно, деякі країни на нашій планеті варто взагалі накрити суцільним куполом, а не те що обнести колючим дротом. І бажано таким, щоб всередину не потрапляло ані сонячне світло, ані кисень).

Географічні мапи з цього погляду більш послідовні. Можливо тому, що створювала полотно материків й океанів найталановитіша майстриня — Природа. Тут нечасто зустрінеш різкі переходи висот, чи чіткі межі ландшафту. Завжди можна знайти більш пологий шлях навіть до найвищої гірської вершини, або ж обрати некрутий перехід вбрід через річку. Звісно, трапляються на земній поверхні й глибокі впадини, і підступні розщілини, та уважному і цілеспрямованому мандрівникові будь-яке море по коліно.

От і вдавались сміливі першопроходці до ризикованих й складних подорожей, йшли за дороговказом незважаючи ані на погоду, ані на втому. Що ж так приваблювало людство у пошуках незвіданих земель? 

Одні жадали знайти незліченні багатства і декому це навіть вдавалось, інші виконували забаганки правителів, які вели загарбницьку політику. Це завдяки ним пусті прогалини на перших мапах поступово вкривались новими кордонами. Та були серед мандрівників і ті, хто бачив сенс свого життя у безперервному слідуванні за лінією горизонту.  Та незалежно від цілі експедиції, всі вони певно не мали уявлення, що мине кілька століть і їхні послідовники ступатимуть на туристичний маршрут не для встановлення кордонів, а задля їх подолання.

Бо навіть ті з нас, хто в душі відгороджується від оточення високими парканами особистих кордонів, у географічному вимірі воліє не мати жодних перешкод. Долаючи відстані ми ніби звільняємось від нав'язаних обмежень і незручних принципів, починаємо дихати на повні груди та згадуємо забуте відчуття, коли весь світ, здавалось, посміхався тільки нам.