Мріяти в дитинстві і в дорослому віці зовсім не одне й те саме. З одного боку, вік додає досвіду і мріяти можна, відштовхуючись від чималого багажу пережитих пригод: зі смаком, з вогником та з витребеньками.

З іншого, варто тільки відірватися від реальності та поринути головою у хмаринки, як неодмінно хтось втрутиться у процес зі зверхнім зауваженням: «Краще б справою зайнявся (зайнялась)!» Ніби мріяння це звичайні лінощі, що не приносять ніякої користі, і витрачати на них час можна хіба що дітям. От і приходиться мандрувати до країни мрій або в  колі людей, з якими ти на одній хвилі, або відгороджуючись від усього навколишнього.

Цікаво, що б могло реабілітувати завзятих мрійників в очах суспільства? А якщо я скажу, що у мрії є окреме свято — Міжнародний день мрії? Чим не професійне свято? Отже, виходить, що мріяти так само важливо, як займатися будь-якою іншою справою: будувати, лікувати, вчити тощо.

Свято це ще зовсім молоде, вперше мрійники вшанували своє прагнення літати подумки десь в небі у 2012 році. А ініціатором цієї події стала викладачка Колумбійського університету Озіома Егвуонва. Вона консультує складні стратегічні проблеми для відомих великих корпорацій, виступає у провідних світових організаціях. В цей день мрійники з різноманітних громад (навчальних закладів, компаній, клубів за інтересами і навіть родин), тобто такі самі люди як ми з вами, збираються разом, щоб обговорити своє бачення майбутнього. Кожен має можливість висловитись і не бути висміяним: хоч сором’язливий власник маленької мрії, хоч впливовий лідер думок. Головне, аби людина зрозуміла, що її мрія важлива і потрібна світу. Адже майже всі наукові винаходи, технологічні знахідки та відкриття колись починалися з мрії. Вона як зернятко, що вчасно посіяне у родючий ґрунт, живиться нашою увагою та турботою і через якийсь час віддячує сходами.

Підтримувати мрію в людині так само важливо, як заохочувати її потяг до навчання чи самореалізації, робити комплімент чи просто знак уваги. Ми вчимося приймати людей з їхніми фізичними та поведінковими особливостями, поважати особистість, але зазвичай не зважаємо на те, про що людина мріє. Навіщо думати про те, що поки не здійснилось? Та прийняття на такому, майже метафізичному рівні, вибудовує зовсім інші зв’язки не тільки від людини до людини, а й до Всесвіту — почута мрія врази швидше мчить у небо. А зрештою, навіщо для цього чекати 25 вересня? Нехай це свято буде з вами щодня!

Наталія Орінго