За час існування Орінго безліч разів я розповідала про мрії з різних боків: як помічаються серед інших і потім народжуються срібні мрії, про екологічності мрій і бажань, про зв’язок мрій з відчуттям творчого польоту. А сьогодні я спробую зазирнути трохи далі…

Якщо дослідити семантичне ядро нашого сайту, то слово «мрія» та його похідні виявлятимуться одними з найуживаніших, адже Орінго завжди культивувало відношення до мрії, як до необхідної складової повноцінного життя людини.  Але не до тих мрій, що ненапружуючими пухнастими хмаринками пливуть над незамутненою свідомістю людини, «задоволеної шлунково». Знаєте, такі ліниві мрії теж іноді бувають корисними, наприклад, як спосіб зняти напругу та приємну трудову втому, але вони не можуть, на мій погляд, вважатися справжніми мріями.

Ми завжди агітували за такі мрії та бажання, які неодмінно потребують дій. Навіть якщо ця дія з боку видається простою (замислитися, намалювати, розповісти про свою мрію, спілкуватися з тими, хто за неї голосуватиме), це величезний крок від бездіяльності до творення.

Скільки б ми з вами не обговорювали суть конкурсу «Срібна мрія», його справжня роль для нас усіх поки що не може бути названа існуючими словами. Нам тільки належить усвідомити та позначити цей шлях відкритого створення радості, де виграють усі учасники процесів.

Будь-яка неточна і некоректна дія може посунути нас назад на кілька кроків. У потоці срібної мрії не можна бути незібраним чи неакуратним. Не можна бути нечесним, тому що отриманий результат принесе зрештою не радість, а втрату. Не можна бути поза правилами та поза спільнотою, бо мрію хтось має розділити та посилити...

Проте кожна правильна дія, усвідомлена чи просто з натхнення, переносить нас на новий рівень шляху. Допомогти другу перемалювати ексіз, або уважно перечитати не лише текст до ексізу, а й коментарі вболівальників, або переробляти форму доти, доки не задзвенить суть — і ось виходить щось особливе, чудове, зрозуміле не лише тим, хто підставляв долоні під тендітну мрію, коли вона пробувала злетіти. Вдало пройдені етапи шляху мрії пробиваються у світ через екрани девайсів і пробуджують у людях, що доторкнулися, відчуття справжності речі і моменту.

Озираюсь у 2013 рік, у момент народження конкурсного руху і тихо прозріваю. Те, що багато років здавалося мені лише захоплюючим проведенням часу (бо дуже не люблю нудний бізнес) та приємним бонусом для замовників наших прикрас, зовсім незапрограмовано виявилося більше, ніж усі мої ідеї, більше ніж доля Орінго та набагато більше, ніж сотні прикрас, створених у рамках конкурсу та подарованих авторам ескізів. 

Тепер виразно видно шлях служіння. Шлях, з якого не можна було зійти, навіть якщо здавалося інакше.

Наша крихітна (у масштабах не тільки Всесвіту, а й країни, міста та галузі) мрія виявилася тестовою моделлю розвитку суспільства. Моделью дуже маленькою, звичайно, адже все активне ком'юніті Орінго налічує лише кілька тисяч людей, але реально працюючою, вельми живучою і навіть злегка зрозумілою.

Коли у березні чітко зрозуміла, що шлях мене кличе знову, спочатку мені здалося, що я збожеволіла. Потім подивилася уважніше — ну точно… А коли терпіти цей поклик у голові стало неможливо, розпочала десятий сезон «Срібної мрії». 

Чи вірила я в те, що ми зможемо щось зробити? Одночасно і так, і ні. 

Усі раціональні думки чітко доводили, що минуле життя скінчилося і мої срібні забавки вже нікому не потрібні, не потрібні навіть мені. Треба було або їхати звідси, або шукати більш прийнятну для війни справу. Але натоптаний і намолений шлях казав, що давай вже, досить роздумувати, пішли хутчіше. Щось зробиться, а далі подивимося. 

І тремтячими руками я написала Талі «А зроби мені банер на конкурс, такий… з паростками». Це було 17 березня, три тижні з початку війни. Потім я ще довго підбирала потрібні слова та відчуття, але з допомогою Олі вони таки зібралися. А повернення у місто Юрчика мені остаточно вказало, що досить тягнути, таки треба починати. 26 березня почався зовсім новий етап шляху. 

«Наші мрії та надії — це паростки перемоги»:

Навіть під час війни світ не стає на паузу. Нікуди не зникає потреба в красі та здатність мріяти – саме на цьому благотворному ґрунті пробиваються паростки віри у перемогу та відродження щасливого життя.

Споконвіку у військовий час писали вірші та співали пісні, освідчувалися у коханні та грали спектаклі у театрах… Наша тяга до прекрасного та вміння творити – це щит, об який будь-яка темрява обламає зуби. І, де б ми не були, чим би зараз не займалися, підтримувати зелений стяг надії та краси може кожен. Саме тому Орінго рішуче розпочинає десятий, ювілейний сезон конкурсу «Срібна Мрія – 2022» - Головний сезон Мрії!

Зараз, у цей непростий час ми можемо розкрити секрет, про який ви, напевно, й самі здогадувалися: всі орінгівці - чарівники. Вміння мріяти і втілювати свої мрії в життя, не забувати про книги, красу та чудеса навіть коли земля горить під ногами, потреба у спілкуванні в дружніх колах і талант підтримувати один одного – це сила, якої орки, що прийшли на нашу землю, бояться як вогню. Не дивно: ті, хто вміють тільки руйнувати, завжди жахаються доброї магії творчості. Давайте ж поділимося нашими мріями, розповімо про них так голосно, як тільки можемо – щоб Всесвіт почув та допоміг втілити.

Перше маленьке мрійне диво ви же бачили, це Талин жетон «Вірю в ЗСУ», про нього вона незабаром розповість особисто. Диво це наразі працює на підсилення і воз'єднання. А з початку наступаючого тижня почнуть з'являтися нові прикраси, бо життя потребує нічого не відкладати і не ставити його на паузу. Коли поступово оживуть усі мрії, то зробиться спільна велика прем'єра. Навіть якщо цей парад мрій затягнеться на багато місяців, ми намагатимемося не зходити зі шляху, а там — вже як доля вирішить. Бо попри усі технічні складнощі, попри різноманітні прифронтові ризики ми з вами знов на шляху.

І як же хочеться якнайшвидше прийняти участь у будівництві справжньої української мрії, яке чекає нас одразу після перемоги!

Егей, величний Всесвіте, дай хоча б легкий натяк на можливість мріяти, дай Україні тільки трохи спокою та точку опори, і ми збудуємо неймовірний новий світ!

Олена Маслова