З історії Середніх віків ви, напевно, пам'ятаєте, що існувала така річ як "Магдебурзьке право", що його містам зазвичай "дарували", і що це було страшенно почесно і прогресивно. А в чому саме полягали почесність і прогресивність? Та й що взагалі це саме право собою являло? Щоб все це зрозуміти, нам потрібно здійснити невелику екскурсію в середньовічну Німеччину. Тринадцяте століття якраз підійде. 

На фото: браслет "Місто навколо"

Отже, Німеччина, XIII століття, розквіт Високого середньовіччя з усім, що йому належить: лицарі, турніри, прекрасні дами, куртуазне кохання, міжусобні війни, хрестові походи... Ну і феодалізм, звісно ж, без нього нікуди. Феодалізм у різних розумних підручниках описується як особлива система станово-економічних відносин, за яких землевласники здають землю на певних умовах. Але це занадто нудно і абсолютно неправдиво. Феодалізм - куди більш цікава штука. Це суспільна система взаємних зобов'язань, яка тримається, у прямому сенсі, на чесному слові. Аристократ-сеньйор дає землю в користування васалу - дрібнішому аристократу і бере з нього чесне слово, що той буде за нього воювати. Васал же бере з сеньйора чесне слово, що той буде його підтримувати і представляти його інтереси. Селяни отримують від сеньйора землю і дають слово, що будуть її обробляти і платити податок; сеньйор обіцяє, що буде їх захищати в разі війни. Усі обмінюються чесними словами, кожен комусь щось винен, а хтось винен йому... Гармонійна система у своєму роді.

Але є дещо, що в неї абсолютно не вписується - міста. Міста займають землю - але нікому не складають присягу і не дають чесних слів. Міста обробляють землю - але їм, своєю чергою, теж ніхто не дає чесних слів. Вони живуть самі по собі, феодальні взаємні обіцянки їм ні до чого. Вони взагалі у феодальну систему ніяк не вписуються - у них своя є, з гільдіями, міськими радами і бургомістрами. Гірше того, і не хочуть вписуватися! Святість васальної присяги для городян нічого не значить, лицарів вони ні в що не ставлять, ба більше, забороняють феодалам-аристократам селитися в містах, а співгромадян, які провинилися, як покарання... посвячують у лицарі! (Між іншим, вельми серйозне покарання, фактично вигнання з міста). Ну і що з ними всіма робити? Незрозуміло!

Досить довго феодали і міста билися одне з одним: феодали прагнули підпорядкувати міста і вбудувати їх у звичний і зрозумілий порядок життя, міста прагнули незалежності та влаштування життя на свій манер. Боротьба тривала довго, проте ситуація потихеньку схилялася на користь міст. Мало-помалу вони відвойовували все більше і більше свобод. А 1294 року місто Магдебург здобуло в цій боротьбі остаточну перемогу, скориставшись своєю головною зброєю: грошима. До цього місто підпорядковувалося архієпископу (нічого дивного, архієпископ - такий самий землевласник і феодал, як і всі інші). Він, крім іншого, мав право призначати в місто мера. Але 1294 року городяни просто викупили у єпископа цю посаду! Відтоді Магдебург обирав собі мера самостійно. Вважається, що саме тоді Магдебурзьке право, яке до того існувало у вигляді суміші розрізнених законів і привілеїв, нарешті зібралося воєдино і набуло повної сили.

Документ про надання і підтвердження м. Києву Магдебурзького права

Варто уточнити, що різноманітні привілеї для міст існували й раніше, але саме після 1294 року вони перетворилися на щось цілісне і з окремих указів стали правом. І право це було значно ширшим і цікавішим, ніж просто питання міської влади та посад. Треба думати, типового середньовічного жителя зміст Магдебурзького права просто шокував би! 

Судіть самі: по-перше, Магдебурзьке право передбачало незалежне міське самоврядування. Це означає, що ніхто не мав права обирати місту мера, крім самих городян. Жоден феодал не посмів би це зробити!

По-друге, міський суд зобов'язувався вести процес на підставі свідчень і доказів, а не слів обох сторін. Зараз у це важко повірити, але ще з античних часів суд вирішував справи на користь не того, хто правий, а того, хто переконливіше говорить. На жаль, це і сьогодні зустрічається, але вважається ненормальним і незаконним. А в Середні віки це був єдиний варіант! Ніхто не звертав уваги на свідків, докази та інші неважливі дрібниці. А Магдебурзьке право зобов'язало суддів це робити.

По-третє, Магдебурзьке право звільняло від відповідальності сім'ю злочинця. Тепер уся сім'я не розплачувалася за злодіяння одного свого родича - для Середніх віків справа нечувана! По-четверте, воно закріплювало за жінками право звертатися до суду незалежно від чоловіків - тут уже й зовсім без коментарів, справжня фантастика.

Крім цього, Магдебурзьке право регулювало торговельні відносини між міськими та приїжджими купцями, бухгалтерський облік і питання страхування товарів. Усе, що раніше вважалося неважливим і немовби неіснуючим (у світі лицарів і дам купцям не було місця), нарешті набуло форм і кордонів. Не дивно, що в містах, які перейняли Магдебурзьке право, торгівля моментально розквітала.

На фото: каблучка "Львів. Площа Ринок"

З Магдебурга нові закони почали поширюватися на схід - у Пруссію, Саксонію, Сілезію, Богемію, Моравію... У XIV столітті вони пішли ще далі - у Польщу, Литву, Галицько-Волинське князівство; в останньому Магдебурзьке право, строго кажучи, з'явилося ще раніше, але спочатку поширювалося тільки на німецьких колоністів. Однак незабаром і всі інші зрозуміли, що нові закони - це добре, і Магдебурзьке право з'явилося в Галичі, Перемишлі, Теребовлі і, звісно ж, у Львові. А ще через сто років воно дісталося Києва: місто отримало Магдебурзьке право 1494 року - рівно через 200 років після його формування в Магдебурзі! У XVI ст. Магдебурзьке право з'явилося в Лівобережній Україні. Відповідаючи на закономірне запитання - у Харкові його не було, на жаль. Для Магдебурзького права наше місто занадто молоде. 

Пам'ятник Магдебургзьскому праві у Києві

Цікава історія трапилася в Полтаві. Полтава отримала Магдебурзьке право аж 1752 року; за деякими даними - відновила раніше втрачене, але це не головне. Головне - як саме Полтава це зробила. Щоб отримати право самоврядування, жителі міста звернулися до гетьмана Кирила Розумовського з проханням. Розумовський щосили намагався провадити незалежну політику і до останнього не дозволяв москві поглинути Україну, проте повністю позбутися імператорського контролю він ніяк не міг. Дарування вольностей цілому місту навряд чи б залишилося непоміченим... Потрібно було поставити до відома імператрицю. Розумовський так і зробив, і імператриця, як не дивно, погодилася! Полтава отримала Магдебурзьке право і користувалася ним ще майже 80 років.

Як же так вийшло, чому російська влада це дозволила? Одна з версій сучасних істориків - вона просто не зрозуміла, чого саме просили городяни. Імператриця погодилася на видачу Полтаві якихось привілеїв, особливо не розбираючись, у чому саме ці привілеї полягають, чим Розумовський і городяни й скористалися. Мораль цієї історії - часом різницю в менталітетах і культурному розвитку можна обернути собі на користь! 

На фото: каблучка "Полтава. Будинок Земства"

Якщо подивитися на карту міст, які в різні часи володіли цим правом, легко побачити, що межа Магдебурзького права напрочуд точно збігається з межами тодішнього московського царства. За всю історію існування цієї правової системи жодне російське місто так її і не удостоїлося, що загалом не дивно. Звісно, любителі історії можуть заперечити - а як же Смоленськ? У 1404 Магдебурзьке право в ньому було! Зрозуміло, це так, ось тільки 1404 року Смоленськ не мав до московії жодного стосунку - це було велике, шановане місто у складі Великого князівства Литовського, і згадане право йому подарував литовський князь Вітовт. Москва захопила Смоленськ і зробила його "русским городом" лише 250 років потому і, зрозуміло, насамперед скасувала в місті самоврядування. Так само вона чинила і з іншими захопленими містами: самоврядування в них ліквідовувалося. Спочатку Магдебурзьке право скасовували в різних містах по черзі, потім 1831 року зробили це "оптом", офіційно знищивши його по всій Україні. Що ж, дуже знайомий почерк... 

А що ж сталося з Магдебурзьким правом у тих містах, до яких не дотягнулася московія? У Литві, Польщі, Чехії воно дало містам потужний стимул для зростання: міське життя ставало складнішим, різноманітнішим і врешті-решт "переросло" середньовічні правові норми. Виростивши на теренах Центральної Європи безліч міст, Магдебурзьке право завершило свою роботу і пішло в історію. Проте воно залишило нам багату спадщину - від звичних нам міст до звичного нам поняття законності та справедливості.

Женя Орінго