В бородатому анекдоті про мавпочку, яка не знала, до якого табору примкнути — до розумних тварин чи до красивих — світ надто легко й поверхнево ділився на навпіл. Ніби окрім розумних страховиськ та вродливих дурнів нікого й не існує. Та життя недалеко пішло від жарту і пошитися в дурні в очах суспільства так само легко як кліпнути оком.

Чомусь у навішуванні ярлика не надто розумної людини ми не поспішаємо піддавати сумніву перше враження, ускладнювати оцінювання та давати другий шанс. Цей ярлик стає квитком в один кінець як для тих, хто приймає єство бовдура, так і для тих, хто записався в дурні випадково: через необережність, розгубленість чи неуважність. Інколи такі похибки коштують людям кар’єри або особистих стосунків. 

Та чи варто впадати у розпач, якщо така неприємність сталася з вами? Вважаю, ви не задумуючись згадаєте кілька переваг статуса недотепи, яким позаздрять навіть розумники. Наприклад, занижені вимоги й очікування з боку інших людей. Це гарантує дурникам наступний козир — більшу внутрішню свободу і навіть сміливість. Якщо знаєш, що на твою похибку скоріш за все махнуть рукою, впевненіше почуваєшся та наважуєшся на таке, про що розумник сім разів подумає. А отже частіше ловиш щастя за хвіст.

А найдивовижніше те, що успіх людини, за чинними дослідженнями, залежить не стільки від рівня IQ, скільки від значення EQ. Тобто не логіка з аналітикою визначають наші життєві досягнення, а здатність відчувати та співчувати.  І менш інтелектуальні люди можуть використовувати свої емпатичні навички, щоб стати більш методичними, організованими, ретельними та сумлінними, що дозволить їм компенсувати нижчі позиції в колі мудріїв. Звісно, ці дослідження перебувають на початковій стадії і, можливо, вчені ще здивують нас яскравими відкриттями про розумників та недотеп. Та, здається, дещо  в цьому світі залишається незмінним — нам варто триматися одне одного. 

Наталія Орінго